Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Іван Немченко. Корсунські світанки
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Військова хитрість

І.

Худе, довгоноге дівчисько з дуже засмаглим обличчям, задерикуватим носом та ледве уловною косиною у величезних очах - це Нонка Половенко. А ще - це гроза хлопчаків усієї Зеленої вулиці. Скільки знала себе - завжди у бійках із малими розбишаками. Дівчаток не любила, бо сваряться із-за дрібниць, а то й ще гірше - рюмсають. Ні, Нонка не така - вся у свого татка-шахтаря, дієва, непосидюча, і сліз у неї ще ніхто, мабуть, не бачив.

А недавно у малої з'явилась річ, за яку кожен хлопчисько дав би дуже багато, - брат-десантник привіз їй з армії беретку. Нончина мама якимось чином перешила беретку так, що вона дуже пасувала дівчинці, але попередила доньку, щоб вела себе, як слід.

Був полудень. Місто дрімало, розімліле від спеки. На вулицях було по-звичному, як для літа, малолюдно. До відправки у літній табір лишався якийсь тиждень і Нонка трохи нудьгувала. Вона йшла, усміхаючись теплому дню, розмахувала береткою. Час від часу відкидала назад пишне й довге вугільного кольору волосся, про яке давно ходила уперта чутка, нібито його зачісує не дівчинка, а ранковий вітер, що прилітає до неї на балкон, аби привітатись. З яким тільки задоволенням спала Нонка влітку на балконі! Адже й волі більше, і далеко видно: удень рясніють рідні донецькі краєвиди, вночі сяють лагідні вогні далеких і близьких шахт і заводів.

Нонка йшла й міркувала: "Ось мине ще кілька днів і буду я вже в таборі. Може, хоч там друзів знайду, а то тут... - вона закусила губу, - ніяк характером не зійдусь. Так каже мама, а вона знає. Вона вчителька."

- Нонко! - пролунало тихо позаду.

Дівчина озирнулась і впізнала голівку своєї сусідки по будинку, товстунки Маші із третього під'їзду. Вона виглядала з вікна першого поверху і подавала якісь таємничі знаки. Маша давно симпатизувала Нонці, та побоювалась - і небезпідставно! - войовничого характеру її, бо мала негарну звичку показувати всім язика. А Нонка чомусь цього не цінувала.

- Нонко! Підійди, я маю щось тобі сказати... важливе... - Нонка хотіла було пирхнути і піти далі - що може бути спільного у неї з тією домосидкою. Але цікавість перемогла, і до того ж їй здалося, що в голосі Маші звучала неприхована тривога.

Легко перестрибнувши ряд невисоких декоративних кущиків, Нонка підійшла. Висунувшись із вікна, Маша оглянулась урізнобіч і гаряче зашепотіла:

- Нонко! Рятуй! Усі наші дівчатка зовсім не мають проходу од хлопців. Б'ють нас, ламають іграшки - просто життя немає. Тобі ж не важко поговорити з ними - ти нейтральна. Тебе вони, здається побоюються і неодмінно послухають. Врятуй нас, Нонко! А то віриш - навіть апетит пропав і...

Далі Нонка вже не слухала Машиної балаканини - пішло нецікаве. Великі оченята дівчинки ще більше округлились, потім звузилися різко. Перед нею на мить стали обличчя Грицька Бондаря та його товариства. Хлопці вчилися в іншій школі і стикатися з ними доводилось тільки на вулиці або під час міжшкільних спортивних змагань. Найбільше, звичайно, перепадало хлоп'ячому верховоді - після двобоїв з Нонкою Грицько довго не міг причесати свого чуба. Той буйний чуб, його гордість, після кожної атаки малої амазонки втрачав з третину своєї мушкетерської краси. А заводій місцевих мушкетерів дбав, щоб кожен його соратник мав достойний зовнішній вигляд - широку і густу шевелюру, як у Д'Артаньяна-Боярського. Тільки одно було незрозумілим - хлопчаки вважали себе справжніми мушкетерами, та якось забували про лицарське ставлення до осіб прекрасної статі. У кожній дівчинці вони бачили лиш одвічно зрадливого ворога. І саме тому стільки сліз пролилось під вікнами багатоповерхівок над зламаними велосипедиками та знівеченими ляльками.

- Добре! - просто сказала Нонка, перепиняючи торохкотіння Маші. Я доб'юсь від хлопців, щоб вони вас не зачіпали. Але ти повинна попередити усіх своїх подруг, щоб вони більше не кривлялися та не показували ні мені, ні мушкетерам своїх вреднючих язиків. Бо обіцяю: окрім хлопців, ще й я вас так відлупцюю, що й до нових півників та до нових віників не забудете.

- Ми на все згодні! - почала багатообіцяюче Маша. - Ми тобі тістечок принесем...

- Передзвони подружкам, щоб зараз сиділи вдома, - обірвала її Нонка, обмірковуючи щось, потім додала, - а підвечір можете сміливо виходити на прогулянку - далі ваш спокій буде забезпечений.

Мала войовниця, одягнувши беретку, круто повернулась, перестрибнула декоративні кущики і знову так же спокійно пішла, але вже в зворотному напрямку. "До резиденції хлопців", - здогадалась Маша і стала заспокоєно жувати пиріжок.

 

II.

Біля штабу-куреня на занедбаному подвір'ї призначеного під злом будиночка-чатували Денис та Сашко Воробйови. З оцими братами-близнюками Нонці вже не раз доводилось виходити на герць.

- Стій! - в один голос пролунало від куреня. - Пароль!

- Констанція! - недбало кинула Нонка і відважно направилась у курінь повз ошелешених братів. Воробйови завжди були здивовані цьому дівчиську: пароль змінювався майже щодня, але щоразу в її устах він називався точно. Дивна гостя досить часто заявлялась сюди - неждано і з якоюсь просто дикою упертістю - здебільшого з черговим ультиматумом, щоб хлопчаки не ображали малюків або не обносили фруктового саду дідуся Каленика. Той сад коло малої білявої хатини був останнім приватним закутком поміж дев'ятиповерхових велетнів, його власник був доброзичливим і завжди запрошував дітлахів поласувати солодкими плодами. Але мушкетерам було цікавіше таємно проникати до саду, після таких вилазок не одне дерево простягувало поламані гілки до свого господаря та його гостей.

Відгорнувши штори куреня, зроблені з сітки з начепленим на неї лапатим лопуховим листям, Нонка боляче наступила на ногу крайньому з хлопців. Від різкого зойку мушкетери підскочили.

- Ти! Іди за мною! - пальцем ткнула дівчина у бік Грицька, а за якусь хвилю чекала вже його за межами табору.

Після короткої позачергової наради ватажок мушкетерів пішов за гостею. Побоювань його, звичайно, ніхто не помітив, та й хто міг сумніватися в Грицьковій одвазі. Хоч ніхто не міг і здогадатися, яку штуку може викинути будь-якої хвилини те кляте дівча.

Ішли недовго. Біля розвалин сусіднього будинку зупинились: десь тут мала бути резиденція Нонки. Але ще жоден зі смертних не наважився проникнути туди без запрошення - дикувата власниця таємного закутку зуміла б постояти за своє помешкання.

І ось Грицькові пощастило! Останнім часом він тільки й чекав нагоди, щоб відомстити цій дев'ятирічній забіяці в юбці. Адже вона - ви тільки уявіть! - його п'ятикласника постійно виставляла на посміховисько. Пощастило... та не дуже. Побіля самого розвалля, коло висохлого дерева Нонка невідомо звідки взяла чорну хустку й спритно зав'язала хлопцеві очі, та так міцно, що той аж скривився.

Хвилин двадцать водила дівчина свого супротивника серед руїн то колами, то взад і вперед, ледве стримуючи сміх. А повернувшись ізнову на вихідне місце, біля сушняку, зробила всього якісь два кроки вбік, одкрила замасковану заслонку і сказала:

- Нагнись і лізь уперед! Та не бійся...

Грицько змушений був скоритись і сміливо порачкував скоріше не вперед, а вниз, бо це була вирита самою Нонкою лазівка до льоху. Головний хід до цієї схованки вона завалила камінням та уламками даху.

- Ой! - несподівано звалився незрячий хлопець на підлогу, на нього повалилась із сміхом Нонка.

- Терпи, мушкетер! Десантником будеш!

Грицько зі злістю зірвав пов'язку з очей і випрямився. Але зразу ж довелось зажмуритись - просто в очі бив ліхтарик із Нончиних рук.

- Я знаю велику таємницю! - загадково сказала дівчинка, опустивши ліхтарик.

Грицько краєм ока оглянув ледве уловні контури льоху. Виднілись якісь дивні предмети, клоччя паперу та лахміття. Хлопець запитливо зупинився на звужених очах Нонки, що виблискували не дивлячись на півтемряву і нагадували йому щось колись бачене, але забуте.

Від легкого, але несподіваного поштовху отаман мушкетерів утратив рівновагу і мимоволі сів на купу клоччя.

- Я знаю велику таємницю! - спокійно повторила Нонка.

- Яку? Скажи, - на цей раз озвався, ніби зачарований, Грицько.

- Спочатку пообіцяй виконати моє невелике прохання і тоді володарями цієї таємниці станемо ми обоє.

- Обіцяю. Тверде мушкетерське слово, - проголосив поважно хлопчина, згадавши раптом, хто він такий.

- У мене на балконі живе рожева птиця фламінго. Вона прилетіла з Африки...

- Ну то й що? - безбарвно відповів хлопець, хоч його й зацікавила така новина.

- Та чи ти розумієш? До мене з Африки фламінго прилетів.

- О-о! - вигукнув зачудовано Грицько і, забувши про всі на світі образи, по-дружньому додав не без сумніву. - А ти мені його покажеш?

- Хоч сьогодні. Приходь через годину під мій балкон, але знай: про це не повинен знати ніхто. До того ж ти мусиш виконати мою маленьку просьбу - ви, хлопчаки, з сьогоднішнього вечора перестанете ображати дівчаток...

- Що? - скипів Грицько, але згадавши про рожеву птицю фламінго, зразу ж охолов. - Добре. Нам, по правді, уже і так набридло приструнчувати отих матусиних дочок. Та ми й не підійдемо більше до них. Я прямо зараз і вирішу цю справу, - останні слова хлопець виголосив, копіючи свого тата. А батько Грицьків, начальник якогось об'єднання, назву якого так до цього часу й не вдавалось вимовити синові, був людиною рішучою.

- Згода! - дівчинка і хлопчик потиснули одне одному руку - угода укладена.

Після повторення конспіративно-маскувальних операцій, Нонка за десяток хвилин зняла пов'язку з очей Грицька знову ж таки біля того ж сухого дерева. Хлопець зам'явся.

- Ну, що тобі?

- А беретку даси поносити?

Нонка кивнула головою: безперечно. Задоволені собою діти розійшлись.

 

III.

Через якусь годину Нонка вийшла зі своєї кімнати на балкон і - остовпіла: увесь майданчик перед їхнім під'їздом був заюрмлений дітворою. Тут були і товстунка Маша з усіма подругами, і брати Воробйови, і багацько дівчаток і хлоп'ят із сусідніх будинків. Аж дивно було, що між ними не було ні колотнечі, ні суперечок. Усі нетерпляче дивились на Нонку і чогось чекали.

Серед юрми стояв і Грицько, який своїм понурим винуватим виглядом ніби говорив: так уже вийшло, Нонко, покажи свого фламінго всім.

Нонка, здавалось, образилась і зібралась повернутись до квартири, але раптом біля неї знялась довга рожева шия з прекрасною голівкою, а потім махнуло рожевими перами таке ж прекрасне крило.

Захопленню дітлахів-глядачів не було меж. Вони галасували, підстрибували, танцювали, прохали Нонку ще і ще показувати заморського птаха і та не відмовлялася задовольнити цікавість дитячого моря.

Якийсь перехожий, зваблений дитячим вереском і собі задивився на балкон, потім засміявся, похитав головою і мовчки пішов далі.

Коли Нонка незабаром вийшла у двір, її оточили десятки рук з цукерками, фруктами, пиріжками, іграшками - кожна дитина прагнула якось віддячити їй за радісне видовище.

А винуватиця торжества почувала себе героїнею дня, знову і знову переказувала подробиці з життя дивної птиці фламінго, які почула в одній з телепередач.

 

IV.

Ранком наступного дня Грицько обережно підходив до Нончиної резиденції. Він мучився тим, що не дотримав слова, не зберіг таємниці, яку йому довірили. Біля сухого дерева хлопчик зупинився, бо почув чиєсь схлипування. Так. Дійсно, хтось плакав. Може, якась дитина заблукала і не могла знайти виходу з розвалля? Грицько обійшов і оглянув усе навкруги, але нікого не зустрів. І знову спинився коло сушняка.

Несподівано його увагу привернула невелика чорна щілина під уламками даху. Підійшовши ближче, хлопець легко відсунув заслонку - дерев'яний щит з навішаними та добре закріпленими на ньому гілками та дрібним камінням.

Ось вона, Нончина резиденція. Відкинувши геть засланку, Грицько поліз у льох і швидко наткнувся на Нонку. Вона не відсахнулась, не здивувалась, а знову заплакала.

Хлопець мовчав. Ногою він уперся в щось металеве. "Ліхтарик!" - здогадався Грицько. Легке клацання - і поряд освітилось заплакане обличчя Нонки.

- Що тобі треба? - без злості спитала вона, - не бачив, як плачуть дівчата?

- Ти чого? - спромігся вимовити Грицько і замовк. Він згадав таки, де бачив ці великі й розкосі очі - на малюнку в одній з книжок колись давно його вразив погляд дикої половецької дівчини.

- У мене сьогодні день народження, - сказала врешті Нонка і схлипнула.

- Поздоровляю...

- Поздоровляю! - різко перекривила дівчинка, - а таємницю не зберіг і тепер мій фламінго відлеті-і-ів...

- Та ти що? Не може бути! - злякався Грицько, згадавши незабутню учорашню картину. Він відчув, що справді здійснив злочин, відібравши заразом радість усіх дітей. На очі хлопчикові мимоволі навернулись сльози.

Нонка навіть у півтемряві це помітила і розкрила рот од здивування, захотіла було покепкувати над Грицьком, але чомусь сказала:

- Пробач мені. Я... і тебе, і всіх обманула. А обіцяла ж мамі нікого й ніколи не обманювати... Ніякого фламінго у мене не було й немає.

- А! Розказуй казки! А вчора на балконі? Хіба я не бачив?

- Та я показувала вам великого білого гусака з довгою шиєю. Його купила моя мама... А сьогодні вона сказала, що заріже цю милу добру птицю... мені на день народження. А я тепер нічого не хочу. Навіть свята свого, якого стільки чекала. Бо до мене ніхто ж не прийде в гості... Я нейтральна та ще й усіх обманула... Бідний мій фламінго!..

- Стривай! - перебив хлопець. - Я тобі не вірю. Твій фламінго був рожевий, а гуси білі або сірі. Хіба я не знаю?

- Та я його обсипала рожевою пудрою, що татко мамі подарував, а потім здалось мені мало, то я ще й акварельними фарбами підмалювала...

Хвилю напівтемний льох таїв мовчанку, а потім раптом вибухнув сміхом, дзвінким всепрощающим дитячим сміхом у два голоси, який довго ще не хотів затихати.

- Ні, це не обман, - сказав, трохи заспокоївшись, Грицько і знаюче додав, - це скоріше військова хитрість. Запроси мене й моїх товаришів та й дівчаток до себе на свято. Ми всі прийдемо. - І згадавши батькову улюблену фразу, докінчив: - Явку гарантую!

Діти потисли одне одному руку. Тепер - як приятелі.

- А признайся, Нонко, як ти могла угадувати завжди наш пароль?

Дівчина взяла ліхтарик і мовчки відвела його у дальній кінець льоху. А там показала на стелю, де в отворі повітрепропускника, безладно закиданого сухою травою, усе ж виднілося краплинами синє небо.

- Так це... ота труба, що стоїть недалеко від нашого куреня?

Ніби підтверджуючи здогад Грицька, згори почулися досить розбірливі голоси братів Воробйових.

- Ну, ти молодець, Нонко. Справжній... мушкетер!

- Ні, Грицьку, не мушкетер. Ми ж тепер будемо десантниками, правда?

- Так! - бадьоро відповів Грицько, а Нонка зняла свою беретку й одягла її на кучеряву голівку хлопчака.

- А нашого фламінго ми врятуємо! Давай-но віднесем його дідові Каленику. У нього просторе подвір'я. Житиме там Гусак Фламінгович, як у Бога за пазухою. А ми будемо за ним наглядати й підгодовувати…

- Оце так! - стукнула себе по лобі Нонка. - А я до такого й не додумалась.

- Поспішімо! - і діти наввипередки кинулись рятувати рожеву птицю фламінго.

 

V.

…А через кілька днів Нонка, Грицько і всі їхні друзі з неприхованим жалем дивились на те, як велетенські бульдозери розрівнювали розвалини старих будинків і ховали під землею залишки обох резиденцій.

- Тут буде ваша спортивна школа! - весело крикнув дітям бульдозерист дядько Тарас.

- На-а-ша школа, - розтягнула Нонка і без ентузіазму додала: - Коли то ще вона буде?!

- Ходімте до дідуся й провідаємо нашого Фламінго! - запропонував Грицько, наче злякавшись, що бульдозери доберуться й до садиби старого Каленика - куточка живої природи серед одноманітних багатоповерхівок.

- Ходімо! - дзвінко підхопила Нонка, і в її очах затанцювали звичні іскорки.

Але вона раптом спостерегла, що у Грицька здивовано витяглося обличчя. Він нарешті помітив Машу, яка вже віддавна ходила недалечко біля дітей у надії, що ті будуть у захопленні від її обновки - білосніжної пухнастої прикраси на волоссі.

- Гляньте, що то в Маші за чортівня на голові? - вигукнув Грицько.

Діти, наче за командою, повернули обличчя до товстунки. "Нарешті! Помітили!" - зраділа Маша і почала свою заготовлену роль, манірно декламуючи репліку з відомої байки:

- А етот нєжний пух достала я вчера… Он афріканскій! Он от пе-лі-ка-на…

- ???

- А що ж ви гадаєте, якщо до Нонки літав з Африки фламінго, то до мене на балкон не може залетіти пелікан?

- Та вже тоді краще хай прилетить пеліканша, - засміялась Нонка. - Буде подругою для нашого Фламінго.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)