Іван Бунін

Російський письменник Іван Олексійович Бунін, добре відомий в усьому світі, мандруючи понад 115 років тому (1895) в пониззі Дніпра, серед наших херсонських заплав, зустрів сліпого лірника.
Ця зустріч відбилась в оповіданні “Лірник Родіон”.
Бунін — лауреат Нобелівської премії, 1933 р.

Лірник Родіон

Розповідав і співав оцю “Думу про сироту” молодий лірник Родіон, віспуватий сліпець, що мандрував без поводиря, куди Бог на душу положить: від Гадяча до Сули, від Лубень до Умані, від Хортиці до гирл, до лиманів. Переказував і співав на пароплавику “Олег” у херсонських плавнях, у пониззі Дніпра, в темряві теплого весняного вечора.

Павло Романенко почав працювати у клубі. З того часу брав із собою червону папку з голубими зав’язками й авторучку. Папку носив під пахвою, авторучку клав у кишеню. Чохликом не користувався, бо вмів зберігати речі, шанувати людський труд.
Завідуючий клубом поспішав з такою радістю, неначе летів на вертольоті. Часто ставав на узгір’ї, милувався рідним селом, високими вербами в ньому, гіллястими садами.

Пустіть інваліда поза чергою

Звістка про те, що Василь Бабенко винайшов вічний двигун, буквально шокувала Миронівку, загублене серед таврійських степів село, в якому налічувалося біля двох сотень дворів, була одноповерхова школа, контора колишнього радгоспу «Надеждівський», в якому зараз сиділи кілька московських менеджерів, переважно єврейського походження. Ці прибульці скупили майже в усіх жителів Миронівки і сусідніх сіл – Павлівки, Григорівки, Строганівки і Хлібодарівки земельні паї за безцінь і тепер намагалися організувати власне, тепер уже приватне сільськогосподарське підприємство, яке, наслідуючи традицію степової Таврії, повинне було вирощувати зерно, але не просто зерно, тобто збіжжя, а тільки тверді сорти пшениці, яку москвичі хотіли продавати за кордон.