У розділі зібрані прозові твори: романи, історичні романи, повісті, оповідання, новели, казки.
Бунін І. Лірник Родіон: Пер. з рос. М.Каляки // Каляка М.М. Збуджені альманахом «Степ»: Нариси. — К.– Херсон: Просвіта, 2012. — С. 17-24.
Російський письменник Іван Олексійович Бунін, добре відомий в усьому світі, мандруючи понад 115 років тому (1895) в пониззі Дніпра, серед наших херсонських заплав, зустрів сліпого лірника.
Ця зустріч відбилась в оповіданні “Лірник Родіон”.
Бунін — лауреат Нобелівської премії, 1933 р.
Розповідав і співав оцю “Думу про сироту” молодий лірник Родіон, віспуватий сліпець, що мандрував без поводиря, куди Бог на душу положить: від Гадяча до Сули, від Лубень до Умані, від Хортиці до гирл, до лиманів. Переказував і співав на пароплавику “Олег” у херсонських плавнях, у пониззі Дніпра, в темряві теплого весняного вечора.
Братан М.І. Танго над лиманом: Роман. — К.-Херсон: Просвіта; Айлант, 2001. — 139 с.: іл.
Бондарчук П. Вовчий квиток: Оповідання // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літ.-наук. зб.: Вип. 7. — К.–Херсон: Просвіта, 2010. — С. 215-219.
Павло Романенко почав працювати у клубі. З того часу брав із собою червону папку з голубими зав’язками й авторучку. Папку носив під пахвою, авторучку клав у кишеню. Чохликом не користувався, бо вмів зберігати речі, шанувати людський труд.
Завідуючий клубом поспішав з такою радістю, неначе летів на вертольоті. Часто ставав на узгір’ї, милувався рідним селом, високими вербами в ньому, гіллястими садами.
Звістка про те, що Василь Бабенко винайшов вічний двигун, буквально шокувала Миронівку, загублене серед таврійських степів село, в якому налічувалося біля двох сотень дворів, була одноповерхова школа, контора колишнього радгоспу «Надеждівський», в якому зараз сиділи кілька московських менеджерів, переважно єврейського походження. Ці прибульці скупили майже в усіх жителів Миронівки і сусідніх сіл – Павлівки, Григорівки, Строганівки і Хлібодарівки земельні паї за безцінь і тепер намагалися організувати власне, тепер уже приватне сільськогосподарське підприємство, яке, наслідуючи традицію степової Таврії, повинне було вирощувати зерно, але не просто зерно, тобто збіжжя, а тільки тверді сорти пшениці, яку москвичі хотіли продавати за кордон.
|
|