Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Валентин Плаксєєв. Лети, моя пісне, лебідкою!
Братан М.І. Сила любові: Слово про Олеся Гончара
Микола Василенко. Архітектура планиди
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Микола Сарма-Соколовський Срібне перо соколиного лету
М.Братан. Парасолька йде по місту
Євген Чикаленко як носій української буденної мови

 

МОВОЗНАВСТВО

 

Володимир Демченко

 

Євген Чикаленко як носій української буденної мови

На наш час, із загальним розвитком суспільства та відповідних комунікативних технологій, у публічному мовленні (зокрема пресі, рекламі та й художній літературі) активно використовуються так звані просторічні елементи - для "наближення" інформації (повідомлення) до читача/слухача - з метою досягти найбільш ефективного сприйняття. Ті ж сучасні письменники (С.Жадан, І.Карпа, Ю.Андрухович, О.Забужко та інші) для створення певних новітніх форм активно вживають навіть матизми (лайливу лексику), не кажучи вже про молодіжний сленг і буденні мовні форми.

Проте повертаючись у сторічне минуле, бачимо, що й тодішні українські письменники та просвітителі використовували і пояснювали такі функціональні мовні форми [див. 1, 2] (а також Б.Грінченко у словнику). Тому маємо за об'єкт аналізу саме буденну мову як лінгвістичне явище.

Насамперед варто пояснити термін буденна мова, який ми репрезентуємо в назві праці (відповідно до російського обыденный язык) і який у сфері української лінгвістики використовується вперше.

Національна мова як комплекс складається з літературного, діалектного, жаргонного та просторічного конгломератів. Жаргонну мову при цьому відносимо до просторіччя, позаяк у цілому вона на наш час уже зрозуміла всім. Що ж до злодійського арго, то ми його вважаємо своєрідним шифром, умисно прихованим від інших, а тому створеним штучно. Через це арго/жаргон можна розглядати і в колі штучних мов, що не входить до об'єкту нашого дослідження.

Термін літературна мова у загальній метамові логічно повинен бути замінений на відповідник стандарт, оскільки перший варіант може співвідноситись із мовою літератури (обидва ж ці варіанти - літературна мова та мова літератури мають давній синонім - книжна мова, про яку також говоримо, що вона є досягненням довготривалого культурного розвитку).

Діалектна мова також на наш час уже цілком зрозуміла в основній масі своєї лексики. Лише на рівні говірок (територіально) і на рівні фонетики (структурно) вона може виявляти певну ізольованість у плані загального розуміння. Тобто в цілому й діалектні одиниці входять до того ж таки просторіччя.

Зрештою залишаються дві форми як складові національної мови - літературна та просторіччя, причому останнє й потребує в такому випадку іншого відповідника на своє позначення - буденна (або ще побутова) мова, щодо якої визначались і синонімічні назви - "загальна", "розмовна", "загальновикористовувана", "природна", "загальнозрозуміла" тощо. Цьому функціональному різновиду властива головна ознака - наявність органічних форм. Ми вже аналізували особливості органічної (природної) мови та неорганічної (штучної) у монографії [див. 3].

Як приклад буденної української мови можна навести будь-який спонтанний (хоча б відносно) текст, писаний ідеальним як для "розмовного стилю мовлення" носієм національної мови.

Значний фонд оригінальної літератури як джерело досліджень у плані вивчення органічності мови становить белетристика, оскільки вона характеризує більшою мірою власний стиль автора (з незначними переробками в діахронії). Ми вже аналізували фрагменти зі щоденника Сергія Єфремова [див. 3]. Проте вчений був значною мірою мовним пуристом, академістом. Наразі маємо аналогічні нотатки відомого українського національного діяча й мецената Євгена Чикаленка, писані органічною - "живою", як він сам зазначає, мовою.

Автор мав полтавське походження, і хоча надалі жив на Одещині, все ж таки його мовні риси (з окремими вкрапленнями) ілюструють саме середньонаддніпрянський діалект. У цілому можемо звести Чикаленкову мову до певного східного діалектного конгломерату.

Наприклад, автор сам визначає фонетичний варіант сегодня, у него [1, с. 320] як мовну рису жителів Наддніпрянщини - на відміну від упроваджених уже тоді літературних варіантів.

Він використовує морфологічні форми за 17 верстов, деталів (іменники родового відмінка множини), які нині впроваджуються перманентно, та в друкові [1, с. 47, 352, 76], що поступово стає узвичаєною формою.

Регулярно у Чикаленка зустрічаються редуковані дієслівні форми стрів, стрінув, рішив, які цілком можемо віднести до органічних; такий же прислівник зосібна (зокрема), запозичені іменники роля, акомпаньямент, узвичаєну на той час форму займенника инший (вона після того вживалась як кодифікована ще півста років). Проте фіксуємо в автора й відомі та сучасні нам неорганічні одиниці (дежавю: вперто виринає певний сумнів щодо російської їх автентичності - В.Д.): у тому числі, на протязі (зі значенням "упродовж"), відношення ("ставлення"), коло ("біля"), збірка по історії, ціль ("мета"), задача ("завдання").

Цікавими у плані органічності є деякі лексичні одиниці - на той час мовні новації:

- хмародери (будинки) [1, с. 82]: використовується як калька від англійського новотвору sky scraper, що російською мовою калькувалося в небоскреб. Останнє цілком відповідає оригіналу (навіть певною мірою фонетично) [4, с. 627]. Відповідно українські лексикографи подають хмарочос, хмародряп і навіть цікавий власний варіант небосяг. У даному разі можна заперечувати хіба що проти другого з них;

- виїмок (виняток) [1, с. 226]: семантичну логіку в такому випадку збережено (виймати-вийняти), до того ж наш узвичаєний варіант виняток органічно потребує йотованого епентетичного звука;

- М.Уманець та А.(-деська) Спілка [1, с. 87]: відомий колективний псевдонім авторів словника фіксує фонетичне явище "акання" - певно, як імітацію одеської чи російської вимови;

- чавунка (залізниця) [1, с. 43]: більш логічний варіант (за речовинністю), але не органічний, оскільки ця лексема асоціюється з іншими предметами (чавунець, чарунка тощо);

- колисковий хлопець (немовля) [1, с. 19]: цікавий метафоричний відповідник (можна продовжити ряд: колисковий час, період).

Останній вираз дуже вірогідно є здобутком діалектної мови, одиниці якої звичайно притаманні мовленню Євгена Чикаленка. Наприклад, заваготіла [1, с. 204] за морфологічною логікою дорівнює сучасному завагітніла, оскільки у першому випадку маємо відкритий склад, а в другому - закритий. Можливо, перший випадок органічніший - через милозвучність і більшу наближеність до висхідного вага.

Цікавими за своєю метафоричністю є також діалектизми:

- отемніла (осліпла);

- повій (дереза) - як курай;

- свиниця, що відповідає узвичаєному свинарня, проте на відміну від нього формально походить від свиня (в іншому випадку маємо основу свинар - тобто там, де він працює? - В.Д);

- губа (у людини), гемба (у тварини): наявна диференціація за парадигмою особа/неособа, хоча в діалектній мові гемба так не диференціюється та використовується в обох варіантах;

- супокою (спокою) - від упокою [1, с. 25, 37, 38, 47, 72 й інші].

Наведені вище одиниці, як бачимо, цілком логічні та органічні для української мови, ми їх чудово розуміємо та сприймаємо, що, в свою чергу, доводить твердження про відносну сталість мовної ситуації в Південній/Східній Україні протягом останніх майже ста років.

Як приклад буденної мови можна також навести уривки з листів, писаних одним селянином до Є.Чикаленка у 1924 році [див. 1].

Автор листів - син безземельного селянина, який згодом став заможним ("розумно порядкував своїм майном"). Він мав велику охоту до читання, згодом передплачував українські книжки. Попри те, що він закономірно переймав багато форм з російських текстів, а також те, що Є.Чикаленко ефективно займався просвітницькою діяльністю (зокрема з цим селянином), наведені тексти мають для нас непересічне значення, оскільки кожна помилка (якою б вона не була - навіть синтаксична) таїть у собі певні закономірності, що так гаряче актуалізуються нині.

У тексті листа наявні діалектні елементи фонетичного та морфологічного рівнів:

- жетя, стипах (наближення и-е та відсутність подовження - риси переважно південно-західних діалектів, але зворотне наближення е-и у ненаголошеній позиції характерне і для південно-східних);

- цего (е після твердих шиплячих і ц - риса південно-західних діалектів);

- оброблять (інфінітивний суфікс, більшою мірою характерний для південно-східних діалектів);

- вигонят (тверде дієслівне особове закінчення, характерне для південно-західних і північних діалектів);

- вітти (тобто звідти: процеси редукції та дисиміляції, загальні для всіх діалектних масивів);

- свараця (твердий р властивий мовленню Півночі України);

- іден (архаїчна форма, характерна карпатським діалектам);

- шей, шой (тобто ще й, що й: по-перше, записано фонетичним словом - без відокремлення частки, по-друге, ш замість щ характерне для південно-східних діалектів України);

- міні (на той час стандартна форма, проте фіксуємо її як діалектну, оскільки тут відбувається подвійне наближення: е-и, а тоді и-і, що в цілому властиве південно-східним діалектам).

Закономірно в тексті присутні й інтерфереми - кальковані з російської мови одиниці (фіксуємо за ступенем наближеності до української мови з відповідними українськими формантами):

- описать, март, жизнь, доказать, должен, поступать, хотя, наверно, бумага, сознаю (повні відповідники до російських форм, лише з українською вимовою в усній реалізації; ще: сочуствую, лиш би);

- чувствував, получив, успів (український дієслівний особовий суфікс );

- счастливим, употрибляли (українські історичні сполуки ри, ли);

- Кіева, лекціи (давньоруське традиційне і перед голосним), як і положенію, состоянію, строгій;

- осталися (постфікс -ся);

- споминаю (редукція);

- пользуємось (дієслівний особовий формант -ємось);

- увірен (давньоукраїнська форма від увірую);

- чоловік (власне українська фонетична форма).

Отже, з погляду ареальності в даному разі маємо своєрідний загальноукраїнський конгломерат, оскільки наведені риси репрезентують різні наріччя. Це пояснюється, по-перше, тогочасними традиціями української літературної мови, по-друге, мовними особливостями переселенського регіону (автор - житель західної Одещини), по-третє, впливом на мовленнєву ідіокультуру самого Є.Чикаленка - відомого в тому регіоні просвітителя та в усій Україні - журналіста.

Що ж до буденної мови як функціональної форми, то пізно вже заперечувати активне її використання в публічному мовленні, оскільки це вже стало соціальною нормою (телебачення, преса, реклама, художня література) - слід лише використовувати досвід фахівців із мовним чуттям - як сучасників, так і українських просвітителів минулого.

 

Література

1. Чикаленко Євген. Твори: У 7 т. - Т.1. Спогади. 1861-1907. - К., 2003. - 432 с.

2. Митрополит Іларіон. Етимологічно-семантичний словник української мови: У 4 т. - Вінніпеґ, 1982-1995.

3. Демченко В.М. Органічна та неорганічна українська мова: Монографія. - Херсон: Мрія, 2003. - 188 с.

4. Мюллер В.К. Англо-русский словарь. - Изд. 22-е. - М.: Русский язык, 1988. - 848 с.

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)