Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вишиванка. Число 4
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Анатолій Анастасьєв. Просто життя
М.Братан. Парасолька йде по місту
Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Штрихи до біографії Григорія Кочура
Бібліографічний опис: 

Василенко М. Штрихи до біографії Григорія Кочура // Вісник Таврійської фундації: Вип. 3. - К.-Херсон, 2007.

 

ТАВРІЙСЬКІ МЕМУАРИ

 

 

Микола Василенко

 

Штрихи до біографії Григорія Кочура

 

Ім'я Григорія Порфировича Кочура (1908-1994), довголітнього політичного в'язня сталінських таборів, літературознавця, поета-перекладача, який стояв на засадах національного перекладацтва, широко відоме світові. Він мав неперебутній хист перекладача, енциклопедичні знання, феноменальну пам'ять, володів багатьма мовами світу, належав до когорти справжніх митців художнього перекладу. Його переклади виданих творінь світової літератури охоплюють простір двадцяти шести століть (починаючи від Архілоха, VII ст. до н.е.) і чотирьох континентів - Європи, Південної і Північної Америки та Азії, - 30 літератур світу, - Сапфо і Горація, Дж.Леопарді й Дж.Унгаретті, П.Верлена й Сан-Жон Перса, Г.Лонгфелло й Е.Дікінсон, А.Міцкевича й Ю.Тувіма, В. Шекспіра і Й.В.Гете та ще багатьох інших. Перекладав тільки з оригіналу, підрядників не визнавав. Але діапазон його творчости цим не обмежується. Він автор численних статей про класиків, літературних рецензій, передмов до українських видань поезії, дописів в "Українській Літературній Енциклопедії" тощо. Видав збірку оригінальних поезій "Інтинський зошит" (1989). Григорій Порфирович учень Миколи Зерова і непохитний послідовник його передового світогляду. Належав до покоління інтелігентів кінця 30-х - початку 40-х років, які несли в собі духовність української нації і яких не змогли зламати ні каторжні табори, ні розстріли, ні постійне переслідування. Своєю працею він збагатив українську літературу, був безкорисливий, порядний і працьовитий - без галасу робив свій посильний внесок у скарбницю української культури. Не шкодуючи часу, завжди йшов назустріч молодим поетам, навчав перекладацькій майстерності. Він лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, ім. Максима Рильського, нагороджений медаллю ім. Михайла Грушевського.

Я познайомився і заприятелював із Григорієм Порфировичем 1950 року, в таборі в'язнів ГУЛАГу "Мінлаг", м.Інта Комі АРСР, де обом нам довелося відбувати свої терміни ув'язнення. Нашими однотабірниками були згодом відомі письменники Дмитро Паламарчук, Микола Сарма-Соколовський, Григорій Полянкер, журналіст, лауреат премії ім. Л.Полтави, Євген Дацюк, мемуарист Любомир Полюга, давній друг Кочура педагог Михайло Хорунжий (батько відомого письменника й публіциста Юрія Хорунжого), білоруський поет Василь Супрун, поет, професор Московського університету Віктор Василенко. Ми жили в одній табірній зоні ОЛП-2 ("Отделение лагерного пункта"). Працювали на шахтах 2-го шахтоуправління "Інтауголь". Зустрічалися майже щодня протягом багатьох років. 1954 року Григорій Кочур звільнився, але додому повернутись не дозволили, мусив працювати на спецпоселенні в м. Інті. Я звільнився 1955 року зі зняттям судимости, одержав належну довідку і повернувся додому. Наше спілкування в таборі поступово переросло в тривалу творчу дружбу. Він і зараз, ніби живий, стоїть переді мною і доброзичливо усміхається - сухорлявий, душевно зібраний, одержимий у реалізації себе як носія генетичного коду українського національного інтелігента.

Я щасливий тим, що жив з ним поруч, мав нагоду прилучитися до думки цієї доброї і розумної людини, гуманіста, діяча культури, який вистояв у добу жорстокого комуністичного режиму і морально підтримував інших.

 

Справа Г.Кочур, М.Василенко, Оксанка Паламарчук
м. Ірпінь, 1968 р.

По звільненні між нами велося листування. Його листи вціліли. Переглядаючи листи, я вловив себе на думці, що в них він як літератор постає ясніше, описуючи свої творчі успіхи й кризи, побутові гаразди й негаразди, своє бачення літературного процесу, уподобання, творчість деяких письменників. За часів тоталітарного режиму, коли існувала система постійного переслідування національно свідомих українців, які не відмовлялися від рідної мови й культури свого народу, приватні листи писали езопівською мовою, натяками. Справжній зміст таких листів розуміли тільки близькі приятелі, які знали манеру писання і спосіб мислення автора. Листи Григорія Кочура не становлять винятку. Думається, що вони привернуть увагу не тільки літераторів, але й широкого загалу читачів, які не байдужі до української культури, - спогади ведуть до повернення історичної пам'яті, визначають дороговкази майбутнього.

Листи і витяги з них подаю вибірково, враховуючи судження Григорія Порфировича про літературний процес, або специфічні побутові чи творчі проблеми, або оцінку творів деяких поетів.

До другої половини 1953 року в таборі ОЛП-2 не було ні радіотрансляції, ні газет, ні бібліотеки. Читати і отримувати від родичів чи знайомих будь-яку художню чи спеціальну літературу і писати, крім двох листів на рік, не дозволялося. В'язні, особливо письменники, дуже нудьгували за книжками, тяжко переносили духовний дефіцит. По звільненні, вийшовши із остогидлого табору, вони накидалися на книжки, як голодний на хліб. У числі таких в'язнів був і Григорій Кочур. В одному з перших листів він мені пише:

"27.XII. 1955. м. Інта.

... Про Брюсова ми тут тільки чули покищо, а мене він цікавить головне другим томом, де переклади. А чи читаєте Ви "Иностранную литературу"? Я дістав усі № №, крім 1 і 6-го. Тепер вийшов ще Єсенін і Блок - і те, і друге в двох томах. Знов, удруге, вийшов Фауст у перекладі Пастернака. Нема тут, певно й не буде. Що херсонським поетам Ви здаєтесь марсіянином, воно й не дивно. Спробуйте порівняти, що і як пишуть вони, а як Ви. Зробіть кілька перекладів порядних і спробуйте їх опублікувати. Окрім одного невеликого Тувіма, посилаю ще Асника - вірш блискучий, але нелегкий. Спробуйте. Що видається в Херсоні? Яке там літературне об'єднання?

Відносно пашпорта - даремно питаєте. 11 пункт. (Ст.54-11, укр. націоналізм - М.В.)... У мене нового нічого: працюю там само, втомлений дуже, часу для себе лишається мало.

Дружина моя і Дм.Хомич (Паламарчук - М.В.) вітають. Пишіть. Кочур".

Перші роки відносної свободи для колишніх в'язнів (стаття 54 і 58) були тяжкими. Без грошей у кишені і підтримки з боку посадових осіб вони мусили вирішити низку складних для себе родинних і побутових проблем - влаштуватися на роботу, придбати житло, здобути пристойний фах.

Після тривалого митарства я влаштувався працювати електромонтером на текстильному комбінаті, одружився і, взявши з дружиною кредит у банку, почали будувати собі житло, бо мешкали у чужих людей.

Григорій Кочур залишився на спецпоселенні. До нього приїхала дружина Ірина Михайлівна Воронович-Кочур, яка також була в'язнем ГУЛАГу. Спільно з родиною Дмитра Паламарчука вони на березі заполярної річки Інти змайстрували будинок, де мали намір доживати свій вік. Листи дозволялося писати без обмеження, але вони часто не доходили до адресата.

З поглибленням Хрущовської "відлиги" спецпоселенці одержали право подорожувати по "великій зоні" - СРСР. Григорій Порфирович одразу скористався таким правом. Маючи заполярну шахтарську платню, взяв виробничу відпустку і з дружиною поїхав в Україну.

 

Зліва Дарина Полюга, Григорій Кочур, Ярослава Полюга,
Ірина Воронович-Кочур
1955 р., Заполяр'я, м. Інта

 

"8.ХІ. 1956 р.

Дорогий Миколо Олександровичу! Прийміть наші запізні привітання. Чекаєм, що Ви все-таки напишете, як звуть Вашу дружину. Ну, звичайно, й фотографію нам би не зашкодило прислати. Що думати з листами, і я не знаю. Не хотілося б думати найгіршого... Ми два місяці їздили по світах. Одвідав батьківщину, переглянув недобитки своєї бібліотеки, їздив до Вінниці, до інституту, де ми працювали. Одвідав Рильського, Білецького, Тена і ще декого з колишніх друзів, знайомих. Поблукали по Москві. Підняли клопотання про перегляд справи.

Ішло немов би непогано - боюся тільки наврочити. Отже, коли б Ваше весілля було трохи раніше та я про це знав, то чого доброго, ще й приїхали б. А так от тільки сьогодні дізнався. Про будівництво власної хати напишіть мені як фахівцеві докладніше... Нас тут все меншає. Дмитро Хомич сидить ще сусідом. Нагорський десь в Ухті, ледве чи не вчителює. Мені не пише. Про Соколовського не чути. Полянкера я відвідав у Києві. Старого Василенка в Москві. Супрун звільнився і десь економістом під Ухтою. З Ів. С. (Іван Савич Лук'яненко - М. В.) ми їздили разом до Вінниці, а це одержав листівку від нього вже з Донбасу. Чому в Вашому листі нема жодного слова про книжки? Я за відпустку вийшов за всякі межі - накупив стільки, що ми повернулися із боргами тисячі на півтори... Відносно поляків, то в мене з ними й раніше справа стояла непогано, а це ще доповнив трохи. А головний наголос зробив на чехів. Озброївся словниками... Збираються видавати антологію чеської й словацької поезії. То й я свій глек на капусту хочу внести. Тепер саме мене цікавить Безруч. Потім, очевидно, буде Сова, Врхліцький, Нейман, Волькер. А коли дістану Бжезіну, то Бжезіна. Хочу виправити також свій давній переклад А. Франса. Взагалі, деякі перспективи, може, й відкриються...

Пишіть, в крайньому разі, з повідомленням про те, що лист відданий адресатові, є такий спосіб. Кочур".

 

Незабаром (1956) Григорій Порфирович надіслав мені другого листа:

"...В Києві я бачив однотомник Тувіма, та й взагалі багато цікавого. Надсилаю Вам наслідок мого сидіння над чехами - два вірші Петра Безруча. 1. "Читачі віршів". 2. "Успіх"..."

Вірш "Читачі віршів" опублікований у серії "Перлини світової лірики", Петер Безруч "Сілезькі пісні" (1970), а "Успіх" ще ніде не надрукований, його нема і в останній збірці перекладів Кочура "Друге відлуння" (1991). Чому? Може, через підтекст? Подаю повний текст вірша:

Успіх

Співав я, критика хвалила,
Мовляв, зворушливі пісні.
Ні, то мигтить лиш тьмяний спомин
Душі, лиш вогники блудні.
Казали: Що за самобутність!
Могутність визнали мою.
Ні, я в Сілезії вродився,
У тім зацькованім краю.
Читали вірші ці й пражанам,
Лунали оплески і там.
За що? Що десь жила Марічка?
За те, що горло стисли нам?
Якби в Бескидах запалала
Від смолоскипів мла німа,
І спів мій грав до кроку лавам,
Де й я ішов би з усіма.
Коли б ти, велетню закутий,
Народе приспаний, без прав,
З пісень моїх навчивсь такого -
Я б мовив: добре я співав.

Як людина обдарована, патріотична, різнобічних уподобань, Кочур не міг бути осторонь літературного процесу 60-х років. Він продовжував трудитись затято й продуктивно (переклади, рецензії, укладання збірників, виступи-лекції перед молодими перекладачами й поетами в приміщенні Спілки письменників України) працював із запалом одержимого. Зазнайомився з багатьма "шістдесятниками" і охоче підтримував спілкування. Двері його помешкання в Ірпені були відчинені для всіх без винятку. Це якоюсь мірою послабило здоров'я, він відчув себе емоційно втомленим.

"27. VI. 1965

Дорогий Миколо Олександровичу!

Давно вже урвалося наше листування. Я був такий недужий і стомлений, так до всього збайдужів, така на мене напала апатія, що нічого не міг писати. Змушений був симулювати "бурхливу діяльність", але все говорив, а не писав. Занедбав і листування страшенно. Оце кинувся складати список найнеобхідніших листів, і нарахував їх 37 поки що...

Ваш Г.К."

У серпні 1965 року Григорій Порфирович із дружиною Іриною Михайлівною взяли путівку до Хустівського будинку відпочинку і, щоб провідати мене, вирішили їхати через Херсон, а далі Одеса... Хуст. Гостювали дві доби. Моя дружина дала їм одеську адресу своєї подруги ст. викладача Одеського технологічного інституту Наталії Яківни Савіної, де вони могли б перебути кілька днів. Але, як мовиться, не так сталося, як гадалося.

"15.ІХ. 1965 р.

Дорогі Ліно Іванівно та Миколо Олександровичу! Пишемо Вам з великим запізненням тому, що мандри наші сього року склалися якось так безглуздо, зовсім по-іншому, ніж ми собі їх планували. Ніде ми не спинялися на довгий час, блукали, як ті цигани.

Отже, з Херсону вилетіли ми до Одеси. Там знайшли притулок у Наталії Яківни. Дуже мила родина, прийняли нас гостинно (між іншим, Вам передавали привіт)... Коли ми наступного дня пішли купувати квитки, то виявилося, що на Ужгород, Чернівці чи Івано-Франківськ розібрали на 2 тижні, і летіти можна тільки... на Київ. Ми і полетіли. А вже вдома син узяв квитки (на поїзд) до Івано-Франківська. Я тим часом нашкрябав статейку до "Літ. України", а потім ми поїхали... поїхали в Яремче, там побули кілька день - я то ще навіть і в Коломию з'їздив. І аж нарешті ми вибралися на місце нашого "постійного" відпочинку - в Хуст. Але тому, що прибули ми сюди з запізненням, то й бути нам доводиться небагато - усього на Хуст лишилося 5 днів: завтра вже їдемо на Мукачів, позавтра на Ужгород... Відпочинку фактично у нас не було. Милувалися мальовничою природою в Яремчі, водоспадом, горами, тряслися по 6 годин в автобусах, їздили на Синєвирське озеро (гірське озеро за Хустом), і для цього цілий день тряслися вже в машині кінопрокату. Потім злазили на гору, де руїни Хустського замку, одвідали Хустський музейчик, робили досліди по книгарнях, і т.д. На мене таке активне життя несподівано вплинуло добре - я почуваю себе досить бадьоро - може, коли повернуся, то й працювати зможу. Правда, я не певен цього: дрова на селі я рубав з великою охотою, а писати - це річ важча і неприємніша. А от Ірині Михайлівні потрібен був спочинок у точному розумінні цього слова, отже, вона почуває себе не дуже впевнено, - "відпускний сезон" її цього літа змарнований. Отакі наші справи. Чекаємо Вашого звіту.

Ірина Михайлівна вітає. Вона досі захоплюється Вашою садибою. Г.Кочур".

Відомо, що інтелігенція - це національний скарб. Вона завжди підштовхує владу до активізації розумової діяльности. Чи не тому совєтська влада не любила національно свідому інтелігенцію? Від початку встановлення такої влади і до 90-х років цього століття репресії щодо неї не припинялися. Молох репресій перемолов сотні тисяч справжніх патріотів, єретиків нової мислі, а ті, кого він обійшов, жили у королівстві кривих дзеркал.

70-ті роки "ознаменувалися" новим наступом влади на творчу інтелігенцію. Відновилися безпідставні арешти, переслідування, шпигуноманія, принизливі допити, несправедливі суди, тюрми і свідоме нищення в людині сумління. Влада знала, що сумління без віри не буває, і людина міряється не з ніг до голови, а від голови до неба, і чим ближче вона стоїть до неба, тим небезпечніша для можновладної номенклатури.

Чорна смуга допитів і цькувань 70-х років не оминула і Григорія Кочура. Видавництво "Веселка" ще встигає опублікувати за редакцією вже "поміченого" Григорія Порфировича збірку "Співець" (1972) із світової поезії кінця XVII - першої половини XIX ст., але на подальшу співпрацю не відважилось. Моральні рани минулого мають властивість довго не заживати, вони завжди дають про себе знати, коли на них накладаються нові рани несправедливості. Виклики до КГБ, принизливі допити, залякування, звинувачення в моральній і матеріальній підтримці опального Миколи Лукаша, і, нарешті, виключення зі Спілки письменників, відчуження від літературного процесу, негласна заборона друкуватися, підривають його здоров'я, морально втомлюють. Він залишається в ізоляції. Численні "друзі й товариші" забувають дорогу до його дому. Якось я запитав одного поета, який раніше часто ходив до Кочура, чому б йому тепер не провідати Григорія Порфировича. Поет з прямолінійною відвертістю відповів: "Боюся".

Пригадую епізод свого життя. У видавництві "Радянський письменник" була запланована на 1974 рік збірка моєї поезії "Переліски" (Тематичний план "Радянський письменник", 1974). У листопаді 1973 року видавництво мене повідомило, що збірка апробована, підписана всіма редакторами, зауважень нема, і вийде на початку наступного року. Але варто було мені поїхати в Ірпінь, щоб привітати Григорія Порфировича з днем народження, як уже наступного дня у видавництві сказали, що був дзвінок згори і рекомендували мою збірку розсипати. З того дня протягом майже десяти років усі видавництва і редакції журналів для мене були наглухо зачинені, навіть міська та обласна періодична преса без пояснень відхиляла мою поезію. Збірка залишилася недрукованою.

"3.03.1972 р.

Дорогий Миколо Олександровичу!

Старію я, стаю малорухомий: телефонував до книгарні, щоб залишили мені кілька "Співців", склав список (де й Ви фігуруєте), та досі нікому не вислав. А виходить, що Ви вже й маєте. Що книжка вийшла - це взагалі чудо. Її, очевидно, замовчуватимуть (укладачі не ті!), а видавництву прочитають нотацію. Книжка має хиби і стаття мені не подобається, і не всі переклади на належному рівні - часу не було замовляти й домагатись високої якості. Але все ж таки книжка, мабуть, корисна, а переклади є і добрі: Дмитро Хомич, наприклад, зробив справжній подвиг, переклавши Прешерна з дотриманням усього, навіть акровірша.

Щодо Лонгфелло: "Excelsior" має не 7 і не 8, а 9 строф. Тут дали 8 тому, що... не вмістилися всі на сторінці. Художники вилучили. Дикість!..

Вітає Ірина Михайлівна і Дм. Хомич. Ваш Г.К."

Після тривалого замовчування (був у списку недрукованих) і відносної самоти Григорій Порфирович не зрікся улюбленої праці, продовжує перекладати скарби світової літератури, але вже в шухляду, без надії на видання. Це його пригнічувало, іноді відчував непотрібність такої роботи, брав під сумнів навіть своє існування. Але проходив якийсь час, і він знову брався за переклади. Уважно стежив за літературним процесом, а за появою нових імен в поезії особливо, і щиро радів успіхам талановитого поета, намагався популяризувати його твори.

Як усяка непересічна творча людина, він прагнув активного, творчого літературного життя, але на перешкоді стояли совєтські каральні органи, - він був поставлений перед вибором -погодитись з офіційною ідеологією чи і далі гибіти. Після тривалих роздумів і боротьби із самим собою він 1977 року пише покаянні листи, таке писання далось йому нелегко. Хоч розумів і розуміли друзі, що листи - проста формальність, фікція, але він карався ними.

Сторінки

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)