Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Алла Флікінштейн. Перша сотня
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Голодомор 1932-1933 років на Бериславщині
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Гендерний аспект у характеристиці жінки-націоналістки
(образ Марини Ступай-Ступаненко за драмою М.Куліша "Патетична соната")

Микола Куліш належить до митців Розстріляного Відродження. Він є одним з найталановитіших письменників 20-х рр., твори якого і сьогодні залишаються актуальними. Буремна, сповнена гострих політичних протиріч доба наклала свій трагічний карб на долю цієї обдарованої людини. Письменникові було призначено прожити лише 45 років, але він зміг залишити неоціненну спадщину.
У доробку М. Куліша знаходимо "загострено-вразливе відтворення довколишнього світу, хаосу його протиріч та конфліктів" [5, c. 49]. У полі зору драматургії митця - розкриття зраненої душі й зґвалтованої свідомості перед невпорядкованістю буття. Увага у творах акцентується на загострених, навіть котраверсійних почуттях героїв, роздвоєній свідомості та трагічній долі.
Метою запропонованої статті є розкриття специфіки образу жінки-націоналістки з позиції гендеру на матеріалі драми М.Куліша "Патетична соната".
Окреслена мета зумовила виконання таких завдань:
· проаналізувати образ жінки-націоналістки у світлі гендерного феномену;
· визначити протиріччя гендеру та націотворення.
Показовою у руслі означеної проблематики виступає "Патетична соната" М.Куліша. Вона стоїть в одному ряду з великими експресіоністськими драмами європейських письменників. "Патетична соната" - це результат експериментального творчого пошуку Миколи Куліша. Письменник "у цій драмі з глибоким болем та мужністю патріота відтворив трагедію української еліти" [5, с. 109] у вирі класових і національно-визвольних змагань, які розвели героїв на різні боки барикад.
У п'єсі автор проектує історію України початку XX ст. Сюжетна лінія ніби передає установлення Української держави 1917-1920 років, що ознаменовувало боротьбу різних державницько-ідеологічних течій марксизму, націоналізму, монархізму, кожна з який має своїх протагоністів у драмі. Кожен із персонажів по-своєму бачить майбутнє України та свою роль у державотворенні. Якщо батько Марини Ступай-Ступаненко наївно вірить у можливість відродження часів козаччини, то Марина не просто плекає ілюзії батька, а займається практичним утіленням своїх національних ідей, очолюючи підпілля [4, с. 36].
Головна героїня Марина - це тип нової політичної діячки буржуазної України. Марина - воїтелька за національну ідею. Вона хоче "своєї держави", яку символізував би синьо-жовтий прапор [4, с. 36]. З уст Марини часто звучать різкі слова про більшовизм, про ілюзії щодо можливості збудувати Українську державу під московським крилом або під керівництвом більшовиків:
"На московському кумачі України самостійної не вишити...","Хоч ярмо й червоним стане, а ярмом не перестане" [1, с. 268].
Красномовними є й репліки дівчини, якими вона гасить наївну національну патетику свого батька:
С т у п а й (хоче одслонити вікна). Вийду навстріч їм!
М а р и н а. Тебе заб'ють.
С т у п а й. Я маю зброю.
М а р и н а. Яку?
С т у п а й. Українське слово.
М а р и н а. Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!
С т у п а й. Вийду навстріч і скажу, нагадаю святі й соціальні слова: обніміте, брати мої, найменшого брата!..
М а р и н а. Кому? Більшовикам? Бандитам? Бидлові, що реве од крові і трощить наші найкращі ідеї? (Заслоняє вікно) [ 1, с. 269].
Коли Марина зауважує, що замість мрій українцям потрібнішими були б гармати й кулемети, то це є не стільки виявом її агресивності й войовничості, скільки констатацією сумного факту: традиційна українська мрійливість не раз заважала збудувати "свою державу". Марина не говорить з чужого голосу, як, наприклад, збільшовизований Лука. Вона натхненниця цілої доби. Героїня під іменем Чайки таємно належить до комітету збройної самостійницької організації, сигналом для виступу якої є "запалена люлька". Сигнал дано, і Марина в піднесенні: "Куріте, аж поки все небо закурите, аж поки не пошле до вас Бог янгола спитати, як у тій казці: чого ж ти хочеш, роде козацький, що куриш і куриш? Своєї держави я хочу (розбіглися коси по спині) під прапором ось... (Винесла захованого прапора. Розгорнула). Під цим!.." [1, с. 286]. Коли ж їй прийшла черга свою ідею "смерті в вічі сказати", вона - певна перемоги тієї ідеї - каже: "Так, я Чайка!.. Я тая Чайка, що літала над Жовтими Водами, об дороги козацькії билась, що літа і б'ється у кожному козацькому серцеві..." [1, с. 299].
По суті, Кулішева героїня бунтує проти малоросійства. Вона уособлює той тип вольового, відданого національній ідеї, цілеспрямованого українця, про якого мріяли Д. Донцов, Є. Маланюк, О. Теліга та інші представники української політичної думки, діячі національної культури, які болісно переживали поразку УНР.
Образ Марини привертає перш за все увагу через те, що вона руйнує уявлення про традиційні гендерні ролі жінки. Як відомо, жінці приписуються ролі матері і хранительки родинного вогнища. Але у "Патетичній сонаті" М.Куліша зустрічаємо жінку-націоналістку з яскравою і активною політичною позицією. "Фанатичка" національної ідеї виявляється трагічним персонажем [4, с. 37].
Атмосфера, не тільки родинна, але соціальна й історична, не сприяла тому, щоб Марина проявила бажання бути матір'ю чи дружиною. На противагу традиційним жіночим бажанням, вона прагне боротися за незалежність своєї країни. В результаті бачимо образ воїтельки, жінки-націоналістки. Марина демонструє суто чоловічі якості, які не є властивими для жінок. Трагізм цієї жінки в тому, що вона фанатично захищає національну ідею, що і руйнує її жіноче щастя.
Пригадаємо, що упродовж історії траплялися дивовижні прецеденти гендерної інверсії навіть у патріархальних суспільствах (варто згадати Клеопатру, Роксолану, Жанну д'Арк, жінок - політичних лідерів азійських країн XX сторіччя) - які сприяли подоланню порогів стереотипного сприйняття у "приписуванні" певної риси одній із статей, тобто відігравали ту роль. Показовим у цьому творі є те, що сам автор проводить паралель: Марина - Жанна д'Арк. На початку п'єси Андре Пероцький називає Марину "моя Жанна д'Арк" [1, с. 252]. У ній і справді є щось від Жанни д'Арк. Передусім - саможертовність в ім'я національної ідеї. Жанна вела за собою французьке військо. Марина ж до останку бореться з усіма, хто зазіхає на українську волю. Андре називає Марину "моя Жанна д'Арк" з іронічним відтінком. Він, будучи чоловіком, не сприймає серйозно Марину-націоналістку. Він убачає в ній лише молоду, красиву жінку:
М а р и н а. Це лише мрія, музичний привид химерної дівчини. А втім - замість трикутного капелюха може ж бути гетьманська булава? Тоді це програма. На Україні. Ви заздалегідь формуєте загони вільного козацтва, я - організацію. Це практичний шлях. Щось чудне й не зрозуміле - правда?
А н д р е. Хай дівчина жде лицаря! [1, с. 257].
Найдієвішим механізмом утворення і відтворення побутових стереотипів у гендерній сфері залишається яскраво виражена ієрархічність гендерних класів: жінці приписується менша вартість, аніж чоловікові, тобто ролі чоловіків і жінок диференціюються за владним принципом. Сучасні лінгвісти, які займаються гендерними дослідженнями, відзначають андроцентризм кожної культури, що є наслідком історичного розвитку суспільства. Жінки дуже рідко брали участь у політичному житті своєї країни, в тому числі й у націотворенні. Отже, не випадково Д. Нейджел (професор, доктор соціології Канзаського університету (США)) тлумачить націоналізм у маскулінному розумінні, визначаючи сутнісну залежність національного руху від активності чоловіків. Аргументи висуваються такі: по-перше, національна держава "є за своєю суттю чоловічою інституцією", а по-друге, "культуру націоналізму побудовано так, щоб підкреслювати і проголошувати маскулінні культурні цінності". Натомість жінкам відведено "особливу символічну роль в національній культурі, дискурсі та колективних діях - роль, яка відображає чоловіче визначення фемінності та властивого місця жінки в нації". На думку Д. Нейджел, "жінки-націоналістки зазнавали тиску, мета якого - повернути їх до виконання часто другорядної, символічної, підлеглої і традиційної ролі". Поєднуючи національний рух з жіночою активністю, вона зауважує, що заради національного визволення з одного боку, заохочується жіноча активність, а з іншого - "часто ігноруються феміністичні вимоги щодо гендерної рівності" [3].
Отже, можна зробити висновок, що образ головної героїні твору М.Куліша "Патетична соната" Марини є багатогранним, яскравим і дуже цікавим з точки зору гендерного феномену. Можна сказати, що Марина є прикладом інверсії традиційних гендерних ролей. Вона виступає у творі як активна політична діячка, в думках якої панує ідея самостійної, незалежної України. Марина прилучається до націотворення. Для нації, яка в силу різних історичних обставин була позбавлена своєї державності, національне відродження так чи інакше буде пов'язане з формуванням образів, що сприятимуть самоусвідомленню своєї "національної гордості, кращості і унікальності". А найвірогідніше апелювання буде в площині культури і суспільних відносин, в тому числі і гендерних [2]. Образ жінки-націоналістки у драмі М. Куліша "Патетична соната" виявляється трагічним. Марина втрачає своє жіноче щастя саме через те, що захоплюється боротьбою за самостійність України. Вона набуває суто чоловічих рис, при цьому забуваючи про своє призначення бути матір'ю і дружиною. З давніх-давен основною функцією жінок вважалося відтворення та зберігання життя, тоді як чоловік сприймався як абсолютний суб'єкт, який виконує "діяльнісну функцію" [6, с.120].

Література

1. Куліш М. П'єси / М. Куліш. - К.: Наук. думка, 1998. - 304 с.
2. Лабур О. Історіографічні аспекти взаємовідносин гендеру і націотворення в Україні // http://vuzlib.com/content/view/1831/52/
3. Нейджел Д. Маскулінність і націоналізм: гендер і сексуальність у творенні нації /гендерний підхід: історія, культура, суспільство / Під ред. Л. Гентоги, О. Кісь. - Львів, 2003. - С. 192-204.
4. Панченко В. Арки і шибениці (драматургія Миколи Куліша) / В. Панченко. - Кіровоград, 1997. - 40 с.
5. Працьовитий В. Українська драматургія 20-30-х років ХХ століття: жанрова модифікація. - Львів: ТзОВ "Ліга-Прес", 2001. - 132 с.
6. Усачева Н. Женщина: её статус, судьба и образ в мировой культуре / Н. Усачева. - Караганда: Гылым, 1995. - 266 с.

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)