Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Школа-Либідко
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Сонце на рушнику
Олег Олексюк. На крилах Просвіти
Невідомі сторінки еміграційної журнальної періодики

 

ЖУРНАЛІСТИКА

 

Олена Ботвінцева

Невідомі сторінки еміграційної журнальної періодики

Пресознавство в Україні розвивалося значно повільніше, у порівнянні з іншими країнами Європи. Після злету публіцистичної діяльності О.Маковея, І.Франка та С.Єфремова настала творча тиша журналістських розвідок.

Початок ХХ ст. у вітчизняному журналістикознавстві пов'язаний з іменами М.Грушевського та Д.Донцова. Наступні ж роки були несприятливими для розвитку вільної преси. Тому в 30-40-вих роках XX століття всі творчі сили журналістів зосередилися в еміграції. Протягом цих років журналістикознавство в Україні, порівняно з попередніми періодами, фактично припинило свій розвиток. Однак за кордоном у цей час, зокрема в Німеччині та Чехословаччині, журналістикознавчими питаннями займалися українські емігранти А.Животко, О.Бочковський, С.Сірополко, роботи яких були видані окремими книжками [9, с.23].

А.Животко видав низку праць з питань українського пресознавства. Найпомітнішою серед них є "Історія української преси" (Німеччина, Регенсбург, 1946). Ця праця має всі ознаки підручника. У ній наявна детальна структурованість, хронологічна послідовність викладу матеріалу, перелік контрольних запитань і завдань після кожної теми. У 1989-1990 роках "Історія української преси" була перевидана в Мюнхені, а через дев'ять років у Києві.

Книга складається з дев'яти розділів відповідно до запропонованої автором періодизації історії української преси. Т.Трачук у своїй статті "Питання періодизації історії українського журналістикознавства" зазначає, що "свого часу вона була найповнішим дослідженням вітчизняних друкованих органів від їх зародження до початку Другої світової війни" [2, с.52].

У цей період створена колективна праця О.Бочковського та С.Сірополка "Українська журналістика на тлі доби: Історія, демократичний досвід, нові завдання". Вона фактично є першим дослідженням з теорії журналістики, написаним українськими авторами, щоправда, в діаспорі.

О.Бочковський, будучи професором Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), у 1937 році завершив першу частину свого дослідження. Після його смерті, у 1939 році, за продовження цієї праці взявся С.Сірополко, якому належить також низка публікацій з теоретичних питань журналістики [6, с.69].

У своїй праці автори сформулювали теоретичні засади журналістики, розглянули такі питання: проблематика преси, проведення пресової політики, діяльність "пресової агентури і бюро", жанри журналістських матеріалів, вживання мови і використання певного стилю у газеті, завдання публіцистики, комерціалізація преси, правове становище журналіста, професійні організації журналістів у різних країнах, журналістська етика, склад редакційного апарату, об'єктивізм і суб'єктивізм у журналістиці, визначення понять "преса", "часопис", "журнал" і т. ін.

Суттєвим кроком уперед було видання із січня 1907 р. "реформованого" "Літературно-наукового вісника". М.Грушевський став його реформатором не лише як видавець, а й як дослідник - відкрив його на еміграційних просторах. Про оновлений "Літературно-науковий вісник" І.Липовецький занотував у щоденнику: "Літературно-науковий вісник - це новий по духу, справді український журнал" [3, с.42].

Журнал проіснував до серпня 1914 р., закритий на час дії воєнного стану, відновлений у 1917 р. у Києві, де виходив до 1919 р., потім знову перенесений на свій історичний ґрунт до Львова, де й видавався до початку Другої світової війни (1939 р.) під орудою Євгена Коновальця і Дмитра Донцова (у 1932 р. змінив назву на "Вістник", проголосивши себе органом націоналістичного спрямування) [10, с.214].

Помітну роль у розвитку журналістики мав журнал "Нова Україна", який видавався у Празі. Керували виданням В.Винниченко та М.Шаповал. Часопис став гідним конкурентом пресі, що видавалася в Україні, а особливо журналу "Червоний шлях", який, через свою більшовицьку назву, у сучасному пресознавстві популярністю не користується. О.Коляструк, сучасна дослідниця преси 20-30-х рр. ХХ ст., пояснює це тим, що свого часу комуністична ідеологія відтіснила журнал "Червоний шлях" за його українізованість, а сучасники не звернули на нього увагу через "червоний колір" [4, с.48].

Свого часу він був журналом усіх, хто сповідував "загірну комуну" - активно друкувалися в ньому М.Хвильовий, В.Підмогильний, С.Васильченко. Він вдало скористався українізацією, згортувавши навколо себе плеяду українських авторів. Пресознавство УРСР за це звинуватило його в "націоналізмі". Основним завданням редакція журналу вбачала протидію прогресивним закордонним (еміграційним) виданням. Є.Черняк, упорядник журналу, говорив: "Журнал - це легка гармата в нашій ідеологічній боротьбі". Так "Червоний шлях" став опозиційним до празького українського журналу "Нова Україна" В.Винниченка та М.Шаповала, які також намагалися зібрати в своє коло авторів В.Підмогильного, У.Самчука, В.Барку.

О.Коляструк зазначає, що основна полеміка між журналами була не ідеологічна, а кадрова. Якщо "Червоний шлях" "занепадав разом із творчістю П.Тичини", то "Нову Україну" радянське пресознавство викреслило зі списку провідних журналів 20-30 рр. і назвало "буржуазним", адже він ніс "ворожу націоналістичну ідеологію і публікував буржуазних запроданців" [5, с.365].

Наукову цікавість зараз викликають видання 20-х. рр. іншого направлення - так звана "табірна" преса. Одне з таких видань - журнал "Наша зоря". У своїй статті "Перше завдання" Є.Маланюк визначив риси, притаманні цьому "активному українському виданню". Він указував: "Це, по-перше, європеєць. Він глибоко, до крові й кісток, почуває себе національно свідомим, себто відчуває свою кревну, нерозривну зв'язаність із українським народом і українською землею, а значить, і з їх долею. Натомість він абсолютно звільнений від московської спадщини і свідомо ненавидить московський азіатизм... Він має освічений, європейськи здисциплінований зимний розум і гаряче патріотичне серце, котре не затремтить перед обличчям смерти за Україну" [8, с.44].

Подібна публіцистика, написана пером С.Петлюри, О.Саліковського, І.Липовецького, А.Лебединського, Г.Гладкого, А.Коршнівського, М.Левицького, М.Вороного, І.Зубенка, М.Селегія - сотників Армії УНР, прикрашала сторінки "Нашого життя", "Променя", "Залізного стрільця", "Зірниці", "Ока", "Табора", "Української трибуни". Особливе місце тут належало літературно-мистецькому журналу "Веселка", який об'єднав у Каліші ціле ґроно мистецьких талантів: Є.Маланюка, Ю.Дарагана, К.Поліщука, М.Островерху, М.Селегія, М.Чирського, Б.Базилевича, В.Лімниченка, П.Омельченка, які прагнули створити "поему Нації", стати "аргонавтами, що попливуть за золотим руном Держави Української" [1, с.21].

З-поміж літераторів своєю непересічністю, енциклопедичністю, володінням словом вирізнявся Є.Маланюк, якому, зокрема, належить і дослідницька стаття "Ідеї і дії", де він накреслив величні завдання -"вдихнути душу національній культурі, створити привабливо прекрасну Легенду України, запалити Народ Український свяченим вогнем національної релігії, впоїти, одухотворити Чорнозем могутньою ідеєю, натхнути його жадобою національного життя" [2, с.45].

М.Нечиталюк у своїх дослідженнях робить підрахунок, що у таборах упродовж 1915-1919 рр. вийшло у світ 11 часописів ("Вільне слово", "Просвітній листок / Громадська думка", "Розвага", "Розсвіт", "Основа", "Селянин", одноднівки "Метелик" і "Нова зоря", рукописні "Вінок кайданам", "Свободне слово", "Наш голос"). Також у Зальцведелі у 1919-1920 рр. видавалася газета "Шлях" для українців у Німеччині під опікою Української військово-санітарної місії, а в містечку Біла на Підляшші колишні військовополонені (так звані "синьожупанники") подбали у 1917-1918 рр. про український народний часопис "Рідне слово". На території Італії, де перебували полонені галичани та невелика кількість наддніпрянців, вдалося у 1919-1920 рр. налагодити свою пресу у таборі Монте Кассіно - стіннівки "Касинський українець" і "Нові вісті", белетристичний журнал "Полонений" із сатирично-гумористичним додатком "Лязароні". Для полонених із Галичини у далекосхідному таборі в Нікольську-Уссурійському з 1 липня до 18 вересня 1920 р. випущено сім чисел української газети "Наша доля". Щоденник "Діло", двотижневик "Зоря", журнали "Житє і слово" та "Дзвінок", багато інших видань подавали інформаційні матеріали про діяльність товариств "Просвіта" на різних землях, порушували важливі просвітянські питання [4, с.32]. До досліджень журналів цієї групи звернулися тільки через десять років, після проголошення незалежності України. До того їх намагалися оцінити в еміграції, а вітчизняні дослідники відновлювали втрачені фонди літератури та публіцистики.

Отже, творчий потенціал еміграційної журналістики не лише склав гідну конкуренцію виданням України, які довгий час були "під ковпаком влади", а й забезпечив основу, ґрунтовну наукову базу з нової для України науки про пресу - пресознавства. Незалежна Україна на порозі ІІІ тисячоліття зіткнулася з тим, що в неї не було жодної об'єктивної праці з журналістики. Саме завдяки роботі дослідників-емігрантів (А.Животко, Ю.Тернопільського, О.Бочковського, С.Сірополко) вітчизняне журналістикознавство зможе відійти від заангажованої псевдонаукової літератури і познайомитися глибше з роботами видатних публіцистів еміграції Є.Маланюка, У.Самчука, І.Багряного та ін.

Література:

1. Животко А. Історія української преси. - Мюнхен, 1989-90. - С.140.

2. Животко А. Нарис історії української преси: Курс лекцій. - Подєбради, 1937. - 108 с.

3. Збірник праць кафедри української преси/ За ред С. А. Костя. - Вип. 1. - Львів, 1993. - 142 с.

4. Зворський С. Періодичні видання "Просвіти" в Галичині (1877-1939 рр.) як провідники наукових знань і культури серед населення краю// Українська періодика: Історія і сучасність. - Львів, 1995. - С.48.

5. Машотас В. Комуністична партія Західної України: Бібліограф. покажч. матеріалів і публікацій за 1919-1967 рр. - Львів: Каменяр, 1969. - 381 с.

6. Нечиталюк М. Турботи істориків журналістики// Вісник Львівського університету: Серія журналістика.- 1990.- Вип. 16.- С.68-70.

7. Присяжний М. Преса української еміграції в Німеччині: становлення, розвиток, тематична політика (1945-1953). - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. - 220 с.

8. Сидоренко Н. Українська періодика в Італії (1905-1995 рр.). - К., 1997. - 60 с.

9. Тернопільський Ю. Українська преса з перспективи 150-ліття. - Джерсі-Ситі: Видавництво М. Коць, 1974. - 361 с.

10. Ясінський Б. Літературно-Науковий Вісник: Покажчик змісту (1898-1932). - К.: Смолоскип, 2000. - 542 с.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)