Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
М.Братан. Парасолька йде по місту
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Борис Мозолевський
Борис Мозолевський - українець, якого варто пам'ятати

 

ІСТОРІЯ

 

 

Микола Оленковський

Борис Мозолевський - українець, якого варто пам'ятати

Б.М.Мозолевський був неординарною людиною. Як археолог він відомий в усьому світі завдяки своїм дослідженням царських скіфських курганів на півдні України, перш за все, фантастичною знахідкою скіфської пекторалі у кургані Товста Могила. До речі, фахівцями ЮНЕСКО наша українська пектораль, за рівнем художнього та історичного значення, визнана однією з найвидатніших знахідок за всю історію археологічних досліджень! Але Борис Мозолевський не тільки легендарний археолог-везунчик, а й дуже здібний український поет. Гадаю, що як поет він в Україні відомий не менше, ніж учений. Досить назвати найважливіші книжки Бориса Мозолевського: наукові монографії "Товста Могила" (1979), "Скіфський степ" (1983), збірки віршів "Начало марта" (1963), "Шиповник" (1967), "Зарево" (1971), "Червоне вітрило" (1976), "Веретено" (1980), "Кохання на початку осені" (1985).

Борис Мозолевський

Українці - унікальний народ, що, як ніякий інший у світі, дотримується постулату - "немає пророка у своїй вітчизні". Саме тому необхідно постійно нагадувати нації про її славних синів і дочок. Упевнений, що абсолютна більшість сучасних мешканців України нічого не знає, або вже забула, про Бориса Мозолевського, який пішов з життя 14 вересня 1992 р.

Борис Миколайович народився 4 лютого 1936 року в с.Миколаївка Веселинівського району Миколаївської області, у селянській родині. Батько його загинув на фронті у 1944 році. Після завершення 7 класу Борис у 1951 році потрапив вихованцем до армії - існувала тоді така форма "підкорму" синів загиблих фронтовиків. Спочатку навчався у спецшколі ВВС, потім вступив до Єйського військово-морського авіаційного училища. У 1956 р. потрапив під скорочення збройних сил СРСР і 10 років працював кочегаром у Києві, паралельно навчаючись (з 1958 року) на історико-філософському факультеті Київського державного університету. У ті ж роки почав писати вірші.

Незважаючи на те, що його спеціалізацією в університеті була археологія, до тридцятирічного віку він про власну археологічну діяльність і не думав. Але вже з 1962 року влітку виїздив працювати в експедиції, в 1965 році керував археологічним гуртком Київського палацу піонерів. Ще більше він захопився наукою, працюючи з 1965 по 1968 роки редактором археологічної літератури видавництва "Наукова думка" АН України.

У 1968 році в археології України розпочалася нова ера - ера величезних курганних експедицій, пов'язана з меліорацією Південної України. Для Бориса нарешті відкрилася "брама недоступної фортеці". Адже раніше, до 1968 року до елітного Інституту археології АН України могли потрапити переважно "отприски", родичі та друзі вищої компартійної та наукової номенклатури. Але Борису недовго довелося працювати в Інституті. Один з невсипучих стражів комморалі, член парткому, побачив на робочому столі Мозолевського аркуш або копірку, де прочитав фразу з вірша, в якому Борис писав, що не вважає себе однодумцем Щербицького та Брежнєва. Ну й виконав цей "страж", як водилося, свій партійний обов'язок!

І знову Борис Мозолевський опинився у кочегарці - найпоширенішому, мабуть, місці роботи більшості українських поетів-патріотів (пригадаймо хоч би Василя Стуса). Але ж соціалістична меліорація потребувала не стільки номенклатурних ледачих "отприсків", скільки фахівців-археологів. Тому саме наступні роки, кожного літа, Мозолевський проводив розкопки на правах сезонного "договірника". А з 1970 року став договірним начальником великої - Орджонікідзевської - археологічної експедиції. Випадок безпрецедентний в археології СРСР!

У 1971 році відбулася дуже важлива для Бориса подія. Він став, нарешті, членом Спілки письменників. Але тому передували казково вдалі розкопки царського скіфського кургану "Товста Могила", з її фантастичною за рівнем художнього виконання та історичної значимості пектораллю, що зробили Бориса Мозолевського, за якийсь місяць, всесвітньо відомим археологом. Хоча й без знахідки пекторалі "Товста Могила" була б визнана найбагатшим за знахідками й найцікавішим за науковою інформативністю скіфським курганом.

Треба сказати, що це відкриття належить до розряду щасливого збігу обставин. Сама історія організації розкопок дуже цікава. Керування Орджонікідзевською експедицією звело Бориса з іншою неординарною людиною - директором Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, кандидатом технічних наук - Григорієм Середою. Розуму й енергії цій людині вистачало практично на все - й на добування марганцю, й на розбудову міста, й на рекультивацію знищених кар'єрами земель, й на археологію.

Через деякі причини на комбінаті простоювало кілька скреперів й Середа запропонував (хоча можливо, навпаки, погодився на пропозицію Бориса) використати їх на розкопках "Товстої Могили", яка для досліджень на той рік узагалі не планувалась. Таким ось чином людство отримало одне з найвидатніших археологічних відкриттів двадцятого століття. А Бориса Мозолевського, наскільки це зараз відомо, відкриття врятувало від долі його колег-поетів - Василя Стуса та Василя Овсієнка.

Мало того, як тільки по усьому світові заговорили про наукове відкриття Мозолевського, закрутилася комедійна карусель. Борис миттєво був зарахований на посаду наукового співробітника Інституту археології. Розкопки "Товстої Могили" було відзначено ЦК КПУ. Постановою Ради Міністрів та Президії АН України було встановлено персональний оклад, надано квартиру у Києві, нагороджено іменним золотим годинником. Але, на щастя, цим його не було куплено, своїх поглядів учений не змінив.

"Товста Могила" - не єдине археологічне відкриття Мозолевського. Серед сотень розкопаних Борисом Миколайовичем курганів була ще низка дуже цікавих та цінних курганів скіфської знаті (Мозолевський якраз і був фахівцем зі скіфської археології). Серед них - Бабина, Водяна та Соболева Могили.

Життя і смерті спивши щедрий келих,
Усі літа спаливши на вогні, -
Я скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах,
І стугонять століття по мені.
 
Колись цю річку звали Бористеном,
А Скіфією - всі оці краї.
Як пахли по степах тоді нестерпно
Кочівникам осінні кураї!..
 
Гай, гай!... Все так. Колись я був тут юним,
Ходив на бій, поїв коня з ріки...
Мов сон, пройшли сармати, готи, гуни,
Авари, печеніги, кіпчаки.
 
Чиї тепер там кроки землю будять?
Яка зійшла над обрієм доба?
Я міцно сплю, тримаючи на грудях
Тяжінь високовольтного стовпа.
 
Над ним гудуть вітри в сталевих струнах,
Під ними землю крає чересло.
Крізь мене йдуть в світи пекельні струми,
Чоло ж моє колоссям проросло.
 
І хай сівач з блакитними очима
Ще тричі вищих обширів сягне,-
Це наша з вами спільна Батьківщина,
Бо як ви з неї вирвете мене?
 
Бо хто майбуття із минулим зв'яже,
І хто навчить любити ці кряжі,
Коли і він зі мною поруч ляже,
Три кроки не дійшовши до межі?
 
А гуси знов гелгочуть на озерах,
І пахнуть медом плавні навесні!..
Я скіфський цар, похований у Геррах,-
Мій спис і меч, і кінь мій при мені.

Б.Мозолевський
(Пролог до книжки "Скіфський степ")

У 1980 році Борис Миколайович захистив кандидатську дисертацію. Він залишив після себе до сотні наукових праць, серед яких 3 монографії. Видано й 8 його поетичних збірок.

На завершення автор не може не звернутися до власних спогадів про Бориса Миколайовича. Хоча ми й раніше зустрічалися з ним кілька разів у Києві, по-справжньому ґрунтовно познайомилися у 1980 році, в Дніпропетровську, під час проведення археологічної конференції Академії наук України. Так уже вирішила доля, що я одночасно з ним прийшов улаштовуватись у готель і нас поселили в одному номері. Те перебування у готелі запам'яталося мені на все життя. Щовечора, після засідань конференції, наша кімната щільно заповнювалась колегами, прихильниками поезії Бориса, й він на їх прохання все читав і читав напам'ять свої вірші.

Тоді ж я пізнав Бориса ще й з дещо іншого боку. Чудового весняного ранку я побачив біля вікна дуже сумного Мозолевського. Несподівано він досить голосно сказав: "О ідоле, ти й за ніч не зник". Я підійшов до вікна й спитав у Бориса: "Де ж той ідол"? Він відповів, показавши у вікно: "Ось стоїть, і скільки ж їх, отих ідолів, поставлено, а ідолопоклонників - то й не перерахувати". І я побачив, що то за ідол - вікна наші виходили на центральну площу зі скульптурою Леніна у центрі. Через 3 роки було опубліковано вірш Бориса Миколайовича "Ідол", дійсний підтекст якого мені вже було не важко зрозуміти.

Щоб знало межі недолуге бидло
Й сиділо мовчки, підле, на цепу,
Мене на пострах видовбали ідолом
І високо поставили в степу.
 
Я міг би стати жорнами і домною,
Лягти в бруківку, звестися мостом.
Але мені дано стояти догмою
На куцих ніжках з дутим животом.
 
Століттями я глухну тут від грому,
А люди йдуть та йдуть на манівці.
Переді мною хилиться сірома,
Й таємно посміхаються жерці.
 
Мені вже сонце випекло зіниці,
Щоб я не бачив вашої ганьби!
До мене підлітають тільки птиці,
Бо лиш крилаті гідні боротьби.
 
А люди, нарікаючи на долю,
Бояться темні очі підвести.
Моя душа зчорніла вже від болю
За те, що ви сліпі, немов кроти!
 
Торкніться вуст німих моїх руками,
Й моє мовчання жах ваш розжене!
Я тільки камінь, грубий сірий камінь -
У барикаду покладіть мене.

 

Чи Борис Миколайович відчував інстинктивну довіру до мене, чи то була його відверта прямота, я й досі не розумію. Але довірити такі думки малознайомій молодій людині тоді, у часи розгулу брежнєвсько-сусловської реакції, могла, мабуть, тільки така людина, якою був Борис Мозолевський. В останній період життя Мозолевського ця довіра вилилася у дійсно приязні стосунки між нами. Борис Миколайович - український патріот - довідався, що я - мешканець українофобського Херсона - ще за часів існування Радянського Союзу став членом Української Республіканської партії (єдиної на той час української патріотичної партії) й визнав у мені вже не тільки колегу-вченого, а й ідеологічного побратима.

 

 

Персоналії: 

Коментарі

Мені дуже прикро, що мій коментар з приводу цієї статті буде першим. Я вважав, що першим його напишуть завзятті українські націоналісти, до яких себе не відношу, ті що в побуті користуються виключно українською мовою, носять вишиванки і надають перевагу всьому українському, починаючи з їжіі закінчуючи шкарпетками. Але , що я все про інших, краще за себе скажу. Мозолевський - це душа України-степової, з її гірко-солодким травяним присмаком, широким степом, зорями, які розсіяні по небу наче сіль і від того воно стає світло білим, і ніколи не втрачає своєї магічної сили. Це поет рівня Шевченка, Франка, Л.Українки, але забутий як його пектораль, що замайорила лише через тисячоліття. Цей скарб на сьогодні несправедливо не тільки забутий але й не виміряний, він справжній, він не штучний, не показово нарочитий. Вважаю, що саме на таких постаттях має формуватись національний патріотизм громадян країни, від нього йде відлуння чистоти і болю, болю за знехтуванні батьківські шляхи, за рідну землю, за традиції і память. Справжній Поет, яким є Борис Миколайович, завжди залишатиметься на пядесталі світлої людської памяті, який ніхто не зможе знести ні політикани, ні нерозумні громадяни , ні роки. Наприкінці в думках крутиться лише одне Ісусове висловлювання: пророків не має в своїй землі, своїй родині, в своєму оточенні. Спочивайте з миром, Борисе Миколайовичу, Царство Вам Небесне, знаю , що Ви працювали не для людської слави, бо вона тимчасова і легковажна, Ви працювали для більш високих цілей і цінностей. З великою до Вас повагою, Сергій.
А гуси знов гелгочуть на озерах,
І пахнуть медом плавні навесні!..
Я скіфський цар, похований у Геррах,-
Мій спис і меч, і кінь мій при мені.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)