Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Іван Немченко. Світло надії
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Микола Василенко. Курай для пожежі
Ігор Проценко. Мої дороги
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Учень шостої школи

 

Петро Бондарчук

 

Учень шостої школи

Минув 71 рік від дня народження члена Національної спілки письменників України Володимира Петровича Куликівського. Його багате на події життя відображено в художніх творах, спогадах та літературно-критичних статтях.

Володимир Куликівський

Але про незабутню пору дитинства і юності Куликівський в автобіографії написав тільки одну фразу: "Учився в Балтській середній школі №6". Спогади у нього про навчання були незабутні; і письменник у колі друзів, під час зустрічей з учителями та учнями, з хвилюванням розповідав про Балту і людей, з якими його звела доля.

За 218 кілометрів від Одеси, на берегах річки Кодими розкинулася Балта. Тоді в місті були забруковані вулиці та добротні кам'яні споруди.

У центрі - Будинок культури та просторий стадіон. Кожної неділі тут збирався великий базар. Лунав людський гомін, було чути іржання коней.

У післявоєнний час у Балті жили робітники, колгоспники, службовці. Робітники трудилися на заводах і фабриках, споруджували житлові будинки та громадські приміщення. Колгоспники розвивали тваринництво, вирощували врожаї сільгоспкультур. Службовці працювали в різних установах, закладах освіти і культури.

У місті були вісім магазинів, їдальня. Діяли чотири лікарні та дитячі ясла-садок. Проводилося навчання у восьми школах та педагогічному училищі. Були дві бібліотеки та Будинок піонерів. Тут виходила районна газета "Комунар". У Балті височила каланча, яка, за свідченням місцевого історика Є.А.Бойка, "завжди символізувала життєдіяльність міста".

Назву Балта запозичено з турецької мови. В перекладі українською мовою це слово означає "сокира".

На південному схилі гори ще й тепер стоїть одноповерховий будинок, у якому тоді розміщувалася середня школа №6. У великому корпусі - просторі світлі класи. Біля школи росли високі тополі та багаторічні насадження. Тут учився Володимир Куликівський. Він жив на вулиці Чорноморській.

Дім Куликівських - на околиці міста. Вікнами він виглядає до сонця. Поряд розкинувся широкий вигін. Садиба була обгороджена тином. На ній батьки спорудили ще один невеликий будиночок. Вони мали надію, що колись у ньому житимуть їхні діти.

У Петра Прокоповича, коваля ливарно-механічного заводу, та його дружини, домогосподарки Варвари Терентіївни Куликівських були дочки Ганна і Клавдія, сини Костянтин та Володимир. Жили дружно. Старанно господарювали на садибі.

Тоді старшокласники вивчали українську мову і літературу, російську мову і літературу, алгебру, геометрію, історію, географію, природознавство, фізику, хімію, німецьку мову. І, звичайно, Конституцію СРСР і УРСР, на той час обов'язкові для всіх навчальних закладів.

Директор школи Володимир Степанович Бобровський та вчителі мали спеціальну педагогічну освіту.

Учні носили червоні галстуки. Вони належали до Всесоюзної піонерської організації імені В.І.Леніна. Їх називали юними ленінцями.

Школа відзначалася суворими порядками. Майже ніхто не порушував дисципліну. Вихованці прагнули старанно вчитися, адже ж бачили перспективу в майбутньому.

Навесні 1944 року учні вишикувалися на шкільному подвір'ї. Ліворуч стояли першокласники. Праворуч - вихованці старших класів. Вони уважно слухали промову директора школи, який закликав учнів старанно оволодівати знаннями, щоб стати гідними громадянами своєї Батьківщини.

Після закінчення промови директора школи учні пішли у свої класи. Так розпочалося навчання Володимира Куликівського у Балтській середній школі №6.

У просторому світлому класі разом зі своїми ровесниками учився Володимир Куликівський. Товариський веселий хлопець подружився з однокласниками Анатолієм і Володимиром Антиповими. Куликівський зайняв парту в першому ряду, коло вікна.

Дуже сподобалася Володі Куликівському доброзичлива вимоглива учителька української мови і літератури Віра Василівна Кухта. Вона закінчила Одеський державний педагогічний інститут імені К.Ушинського і виховувала в учнів любов до рідного слова. На її уроках Володя часто читав уголос твори українських письменників. Він умів яскраво передати зміст прочитаного, і Віра Василівна хвалила його за це. Навчання Володі давалося легко, але він усією душею переживав за однокласників, які мали незадовільні оцінки з деяких предметів.

Одного разу викладачі зібралися в учительській під час перерви. Раптом у коридорі пролунав голос директора школи В.С.Бобровського. Він зайшов в учительську і привів сюди Володю Куликівського.

- Хто дозволив малювати карикатури на однокласників? - суворо запитав Куликівського Володимир Степанович. Хлопець трохи зніяковів, але спокійно сказав:

- Нехай не ганьблять наш клас.

- Хіба можна самому це робити? Треба було показати карикатури класному керівникові. Так можна навчитися випускати шкідливі листівки.

- А я і не збирався це робити.

- Тоді навіщо ж намалювали карикатури?

- Про це говорила старша піонервожата Олександра Миколаївна. Помістимо карикатури в стінгазеті. Нехай усі знають двієчників…

Володимир Степанович поглянув на старшу піонервожату Олександру Миколаївну Трофимчук, і вона підтримала намір активістів критикувати невстигаючих учнів.

Карикатури Володимира Куликівського вирішили вмістити у шкільній стінгазеті. Вчинок старшокласника сподобався директорові.

- Гарний хлопець. Про загальну справу турбується, - сказав В.С.Бобровський після того, як Володя вийшов із учительської.

В.С.Бобровський викладав історію. Енергійний вимогливий педагог сподобався Володі. Директор школи мав радіоприймач. До нього заходили сусіди, щоб послухати передачі. У будинку В.С.Бобровського висіли репродукції картин видатних художників. Про них Володимир Степанович охоче розповідав шанувальникам образотворчого мистецтва багато цікавого. Він мав чудовий голос і співав російські й українські народні пісні та виконував під акомпанування баяніста твори тогочасних поетів і композиторів. Умілий організатор стимулював розвиток художньої самодіяльності в школі.

В.С.Бобровський любив спілкуватися з школярами в позаурочний час. До нього заходив Володя Куликівський. Книголюб дозволив хлопцеві користуватися його домашньою бібліотекою. Тут він знайшов і прочитав "Кобзар" Тараса Шевченка, "Народні оповідання" Марка Вовчка, повість Михайла Коцюбинського "Дорогою ціною" і твори інших авторів.

Якось задумливий Володя Куликівський зник кудись після обіду і повернувся додому перед заходом сонця. Батькові сказав, що був біля Кодими.

- Що ж ти там робив? - запитав Петро Прокопович, вдивляючись в обличчя сина.

- Сидів… Уявляв… Думав… - поважно відповів син.

- Уявляв? - здивувався Петро Прокопович. - Кого? Що?

- Атомну електростанцію, - посміхнувся Володя.

- Ти жартуєш зі мною, - зауважив батько.

- Ні. Я правду кажу. Вона вже працює. Скоро ви дізнаєтеся про неї.

Учитель Петро Гурійович Кольцов зайшов до В.С.Бобровського і застав у нього Володю Куликівського, який із захопленням читав газету "Комунар". Через декілька хвилин Володя підійшов до директора школи і сміливо сказав:

- Я написав вірш. Може, прочитаєте? - І подав Володимирові Степановичу свій твір.

В.С.Бобровський проглянув декілька рядків і вигукнув:

- Подивіться, що пише наш вихованець! Він уже критикує заокеанських діячів, які зляться від того, що в нас працює атомна електростанція!

- Цікаво, - звернув увагу Петро Гурійович. Він прочитав вірш Володимира Куликівського "Чому сказився дядя Сем" і сказав:

- Уміло воює початківець із нашими недругами. Неначе сам був у Америці й бачив отих крикунів. Талановитий хлопець. Він буде поетом…

Куликівський вийшов із будинку директора школи і по дорозі додому зайшов на базар. Йому було цікаво спостерігати великий натовп людей, вслухатися в живу народну мову.

Це було тільки юнацьке захоплення, і він ще не усвідомлював, як колись пригодиться йому побачене і почуте.

Навчаючись у школі, В.Куликівський написав і надрукував у газеті "Комунар" ще такі вірші: "У селі в нас є дві жінки", "Їхав милий з України", "Агітатор", "Мчить шляхом широким бричка", "Рецепт", "Я іду з екзамена додому".

…У травні 1955 року учень десятого класу Володимир Куликівський сидів біля школи, під тополею, на лавці, й читав книгу. Був сонячний день, над ним розкинулося безхмарне голубе небо. Володя не помітив, як до нього підійшла учителька Віра Василівна Кухта.

- Що читаєш, Володю? - запитала з цікавістю.

Учень перестав читати, піднявся з лави.

- "Кобзар" Тараса Шевченка.

- Інтересна книга?

- Захоплююча. Закінчу школу і також буду поетом.

- Хай щастить тобі, Володю. Відбудовується Україна. І нам так потрібні поети. Хороші та різні.

Звідси починається дорога Куликівського в українську літературу. Він пішов нею сміливо і гордо.

 

Теми: 
Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)