Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Іван Немченко. Військова хитрість
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Ігор Проценко. Вечірні вогні
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
Famine in Ukraine 1932-1933: Genocide by оthеr mеаns

 

Микола Дупляк

Famine in Ukraine 1932-1933: Genocide by оthеr mеаns

Немов до 75-ліття Голодомору в Україні, яке відзначаємо цього року, на книжковому ринку появилася англійською мовою нова публікація про великий злочин московського більшовицького режиму в Україні - "Голодомор в Україні 1932-1933: Геноцид за всіма критеріями". Збірка вагомих своїм переконливим змістом матеріялів вийшла в Нью-Йорку у твердій обкладинці з датою 2007 року на 154 сторінках друку під редакцією професорів Тараса Гунчака та Романа Сербина. Про фінансування подбало Наукове Товариство ім. Шевченка в США.

У своїй передмові автори заперечують хибну думку деяких учених, що Геноцид в Україні був нічим іншим, як "радянським Голодомором". Якщо це так, - вони питають, - якщо Голодомор охопив увесь Радянський Союз, то чому Сталін указом від 23 січня 1933 року закрив кордони Росії та Білоруси перед українцями? - Невже тому, що там не було проблеми з харчуванням? Завданням цієї малої за обсягом, але вагомої за змістом збірки є дати читачеві короткі й переконливі дані про трагедію в Україні, якою і був умисно створений Голодомор 1932-1933 років.

Окремий вступ до збірки написав проф. Генри П.Гаттенбач - засновник і редактор "Журналу дослідження Голодомору". На його думку, двадцяте століття було свідком убивства мільйонів цивільних людей, яке здійснили їхні власні уряди. Багато з тих злочинів, згідно з Конвенцією ООН з 1948 року про Геноцид, клясифіковано як "геноцид". Одначе, збереглись різні думки щодо точного розуміння цього слова. Це відноситься передусім до створеного Сталіном в 1932-1933 рр. Голодомору в Україні. Відомо ж бо, що злочинець усе приховує свій злочин.

Автор пише, що від 1928 р. Сталін зміцнював свою диктатуру та намагався перетворити СРСР у централізовану модерну індустріяльну і мілітарну силу. На перешкоді його бажанням був український сепаратизм, тож він вдався до насильства.

Одною із хвиль насильства, що прокотилось через СРСР, була чистка в Комуністичній Партії, метою якої було позбутися льояльних до Леніна та інших (а не до Сталіна) більшовиків, т.зв. "старої гвардії". Жертвами чистки стали й українці, - носії державницьких аспірацій. Інша хвиля насильства охопила сільськогосподарський сектор економіки. У 1928 році почалася колективізація. Український селянин не бажав іти в колгоспи, тож Сталін примусив його голодом, так виморивши мільйони працьовитих людей. Третьою хвилею насильства була приспішена індустріялізація, бо зросли ряди фабричних робітників і уряд хотів забезпечити їх харчами, нестача яких відчувалася від Білоруси до Казахстану, - пише Гаттенбач.

На такому тлі страждання українців були дуже непропорційні у порівнянні з сусідами. Постає питання, чи українців знищували спеціяльно, чи ні. Дивлячись крізь призму радянської дійсности, відповідь є і - так, і - ні. Хоч Сталін брутально нищив усіх, хто противився йому, великі жертви насильства в Україні дають причину до іншої інтерпретації. Масове вбиство людей і депортації їх на Сибір, убивство політичної еліти дійшло до розміру геноциду.

Як підтведжують документи про Голодомор, метою кремлівського народовбивства була аннігіляція українства. Це була війна проти України. На це вказує статистика; це підтверджують нововідкриті документи. У тому, що це був Геноцид, не можна більше сумніватися. Сталін здійснив злочин екстермінації, - підсумовує автор вступного слова.

До збірки увійшло 6 статтів п'ятьох авторів, а доповнює її цінна документація, свідчення очевидців - жертв Голодомору та покажчик.

Свою доповідь "Голодомор в Україні в 1932 - 1933 роках: Геноцид за всіма критеріями", Тарас Гунчак виголосив у листопаді 2006 року на форумі ООН в Нью-Йорку. Засуджуючи тоталітарні режими XX ст., - нацизм і комунізм та їхні злочини, автор підкреслює, що жертвами Голодомору в Україні в 1932-1933 роках стало від 7 до 10 мільйонів людей, а точного числа не знаємо.

Причини трагедії слід шукати в програмі Сталіна "Соціялізм в одній державі", метою якої була колективізація, або війна Сталіна проти українського села, проти приватної власности. Сталін хотів зробити українських селян закладниками комуністичного режиму. Політику колективізації офіційно проголошено в листопаді 1929 року. Почалася ліквідація т.зв. кулаків (багатих селян), мовляв, вони експлуатують працю інших людей. Від січня до березня 1930 р. режим став власником біля 61,887 господарств. Тих, хто противився колективізації - розстрілювали, або депортували на Сибір без засобів до життя, тож люди там гинули. Цього ж 1930 року на Сибір депортовано біля 850,000 селян. Тим часом усіх селян міліція і військо примушували йти до колгоспів.

Та все ж таки, основною причиною Голодомору були драконські Сталінські квоти, накладені на Україну, в яких Сталін примушував віддати державі мільйони тонн зерна. Коли ж селяни не змогли віддати стільки зерна, Москва вислала до України біля 12, 000 вірних йому посіпак, щоб ті відібрали селянам "приховані" резерви харчів. Представники Сталіна (В.Молотов і Л.Каганович) їздили по селах і повчали каральні загони як краще пограбувати селян, як відбирати від них дослівно останній кусень хліба. У висліді такої операції, голод почався вже у 1932 році.

У серпні 1933 року Сталін видав указ про захист соціялістичної власности. Згідно з тим указом, голодних селян, які збирали на полі колоски пшениці або корінці буряків, називали "ворогами народу" і розстрілювали, або карали десятирічним ув'язненням. На початку 1933 року 2,000 селян розстріляли, а 54,645 осіб засудили до тюрем. Голод був також на Кубані - в етнічному українському регіоні. Щоби не дозволити селянам придбати харчі в Росії або в Білорусі, введено пашпортизацію, але селянам пашпортів не дали. Без них вони не мали права піти навіть до міста. Тим часом уряд продавав українську пшеницю на західніх ринках, а західні ліберали, такі як Бернард Шов і кореспондент "Нью-Йорк Таймс-у" Волтер Дуранті прославляли Сталіна за великий прогрес СРСР.

Крім того, з посиленням Голодомору, селян нап'ятновували за націоналізм. Чому це так? - На це питання дає відповідь Сталін: - "Селяни - основа національного руху... Без них не може бути міцного національного руху. Національне питання, насправді, є селянським питанням".

На думку автора статті, бажанням Сталіна було знищити українське село, його інфраструктуру та селян, а разом із тим, - знищити основи соціяльної, культурної та політичної ідентичности нації. Свої висновки підтверджує переконливими даними та аргументами.

За всякими критеріями, Голодомор був інструментом Геноциду. Сталін і його помічники в Москві та в Україні будували свою імперію на кістках мільйонів невинних українських жертв, а світ дивився і мовчав, - підсумовує свої висновки Тарас Гунчак.

Обговорювана збірка знайомить нас зі змістом доповіді проф. Марка фон Гагена, яку він виголосив у 2006 році також на форумі ООН в Нью-Йорку п.н. "Терор-Голодомор і стан українських студій". Автор зосереджується на темі Голодомору як її сприймають у світі та в Україні, пов'язуючи її з іменем Дуранті, який послушно сповняв бажання Сталіна та його режиму і писав неправду.

Поштовхом до обговорення цієї теми було, мабуть, інтерв'ю Марка фон Гагена на українському телебаченні в Києві. Там його запитали, чому вдруге за десять років Комітет Нагороди Пуліцера відмовився відкликати свою нагороду Дуранті та чому "Нью-Йорк Таймс" не хоче рекомендувати такої відмови? - Невже тому, що Україна для освічених американців ще й досі відносно незнана? Чи це є також вислідом недорозвиненого стану українських студій та їхнього міжнародного авторитету та престижу?

На ці всі питання автор дає коротку відповідь - так, а дальше детально аналізує незавидну дійсність. Каже, що більшість американських і європейських учених, політичних коментаторів і провідників досі бачить Україну як провінцію або регіон Російської імперії або СРСР і не може зрозуміти Голодомор як геноцид, етноцид, ба навіть злочин проти нації або народу. Автор закликає українську діяспору посилено вивчати історію, політику та культуру України. Він стверджує, що на терені колишнього СРСР досі жодного злочинця не покарали за злочини в Україні.

Проблему Дуранті окремо висвітлює Тарас Гунчак у статті "Волтер Дуранті брехун заради справи". Щоб ближче познайомити читачів із цією людиною, автор покликується на книжку В. Дуранті "Я пишу так, як бажаю" з 1935 року, в якій кореспондент "Нью-Йорк Таймс-у" в СРСР підсумовує свій досвід і висвітлює свої пляни. Для нього СРСР - це суцільна Росія. Він захоплюється здобутками більшовиків, особливо здобутками п'ятирічки, а насильну колективізацію називає "соціялізацією" мільйонів "найбільш впертих і найбільш неосвічених селян у світі". Захопившись політикою більшовиків, приховує їхні злочини, особливо в Україні.

У приватній розмові з представником закордонних справ Великобританії Вільямом Стренгом, після відвідин України, Дуранті висловив думку, що "до десяти мільйонів загинуло безпосередньо або посередньо з голоду в СРСР минулого року".

Пишучи для американського читача, Дуранті змальовує іншу картину, мовляв, "насправді там нема справжнього голоду або смерти від голодування, але є велика смертність від наслідків недоїдання".

Під час зустрічі з Дуранті на Різдво 1933 року, Сталін не без причини сказав: "Ви зробили добру роботу у своїх звідомленнях з СРСР". За цю "добру роботу" брехун опісля одержав нагороду Пуліцера.

Дуранті захоплювався п'ятирічним пляном (колективізацією), мовляв, "кінець оправдовує засоби". До вельми похвальної думки Дуранті про більшовицькі "подвиги" прислухався демократичний кандидат у президенти США губернатор Франклін Д.Рузвельт, який в 1933 році визнав СРСР. Дуранті навмисне приховував політичний тероризм, концентраційні табори та масове вбивство з допомогою голоду. Кращого аґента на Заході Кремль не міг мати. Можна здогадуватись, що й досі в Америці живуть послідовники брехні, бо ж всупереч виявленій правді, нагороди Пуліцера від Дуранті не відібрали.

У своїй довшій доповіді "Український Голодомор 1932-1933 рр. і Конвенція ООН з 1948 року про Геноцид" Роман Сербин підсумовує, що тепер ніхто не заперечує факту Голодомору в Україні, але політики досі встановлюють число жертв Голодомору, обговорюють причини цієї катастрофи та її рід. Між ученими й досі нема одної думки, чи Голодомор в Україні можна клясифікувати як Геноцид, а якщо так, то чи в жертвах злочину злочинці бачили українців, чи тільки селян-хліборобів. Голодомор 1932-1933 рр. Об'єднані Нації досі не визнали Геноцидом.

Посол України до ООН Валерій Кучинський в 2005 р. заявив, що "вперше в історії ООН Голодомор офіційно визнано національною трагедією Українського Народу, що була вислідом жорстокої дії та політики тоталітарного режиму". Він слушно домагався на форумі ООН, щоб міжнародна громадськість визнала цей злочин Геноцидом проти української нації.

Зі зрозумілих причин українські вчені й досі не мають одної думки щодо Голодомору. Послідовники та захисники комуністичного режиму оспорюють думку про штучно створений злочин, а інші вважають його Геноцидом і засуджують комуністів згідно з Конвенцією ООН з 1948 року про Геноцид. Деякі вчені оправдовують своє заперчення Геноциду в Україні на основі документу ООН. Одначе, інші вчені виявляють щораз то нові архівні документи, що стають незаперечним свідченням на користь визнання обговорюваного злочину Геноцидом.

Роман Сербин обстоює думку, що:

1. Голодомор в Україні 1932-1933 рр. був Геноцидом.

2. Документи засвідчують, що навмисне влаштований голод був спрямований саме проти українців.

3. Докази провини відповідають критеріям Конвенції ООН з 1948 року про Геноцид. Згідно з Конвенцією ООН, рішальним елементом у визначенні Геноциду є інтенція злочинця знищити групу людей за її національну, етнічну, расову та релігійну приналежність. Автор статті детально й переконливо аналізує війну Сталіна проти українських селян, проти українців у загальному та задокументовує наявну політику Геноциду в Україні, що супроводжувалась жорсткими репресіями. Він не залишає поза увагою проблеми українського населення Північного Кавказу (Кубані), яке більшовики не лише брутально колективізували, але й русифікували. Наприклад: Козацьку Полтавську станицю ще в 1932 році депортували на Сибір (2,158 родин - 9,187 осіб), а на її місці поселили 186 демобілізованих солдатів. Українізацію замінили русифікацією. Українську мову заборонили в усіх установах державної адміністрації, в шкільництві. Газети і журнали мусіли також перейти на російську мову.

Указом, який підписали Сталін і Молотов 15 грудня 1932 року, ліквідовано українізацію на Далекому Сході, в Центральній Азії та в інших районах компактного поселення українців.

Указом з 24 грудня 1932 року, колхозам в Україні доручено віддати державі все зерно, щоб не лишилось у запасі нічогісінько. Про те, як людям прожити не думали: їх заздалегідь засудили на жахливу масову смерть від голоду.

Кульмінацією репресій проти українців був указ від 22 січня 1933 року, яким не дозволялось голодним селянам шукати порятунку в Білорусі та в Росії. Очевидним був факт, що війна Сталіна з українським селянством була війною проти української нації. У своєму звідомленні з Харкова італійський консул м.ін. писав: "Мій висновок такий: наявна трагедія доведе до масової російської колонізації України". Роман Сербин доречно відмічує, що наступ проти українського селянства супроводжувався також терором супроти української національної еліти.

Колись Іван Дзюба писав, що Голодомор - це не тільки страшні муки кожної людини з цих мільйонів, і не тільки страшний удар по вітальній силі нації, це й удар по її майбутньому, це нищення її духовности: зникла Атлантида традиційного українського села.

Проф. Юрій Шаповал знайомить читачів зі своїм дослідженням "Важливість нововідкритих архівних документів для зрозуміння причин і наслідків Голодомору-Геноциду 1932-1933 років в Україні". Ці документи міняють думку багатьох щодо Голодомору, бо вказують на ролю керівників СРСР у названому періоді, на поведінку регіональних провідників, в тому й на думку партійної номенклятури в Українській РСР. Такі документи спільно оприлюдили Юрій Шаповал і Валерій Васильєв у книжці п. н. "Командири Великого Голодомору" (Київ, 2001).

Нововідкриті документи підтвержують, що в 1931 році зменшено пляни здачі зерна державі для багатьох регіонів у Росії - на Уралі, на Поволжі, в Казахстані тощо, але не зменшено їх для України та Кубані. Коли ж Україна не змогла виконати пляну хлібозаготівлі, Сталін висловив своє невдоволення у листі до Кагановича з 11 серпня 1932 року. Неопублікований лист Сталіна пролежав в архівах майже 70 років. Червоний тиран писав про своє невдоволення працею ГПУ Української РСР в ділянці боротьби з "контрреволюцією". Унікальність цього листа в тому, що Сталін висловлював сумнів у льояльності всього проводу партійної організації в Україні, в якій нібито домінували послідовники Петлюри та агенти Пілсудського. - "Якщо ми негайно не почнемо виправляти ситуацію (в Україні - М.Д.), - писав Сталін, - ми можемо втратити Україну". Це, безперечно, стало протиукраїнським сигналом до дії.

На основі архівних матеріялів можна підсумувати, що доцільна організація масового вбивства українських селян голодом має всі характеристики Геноциду. Знайдені в останніх роках документи дозволяють на більш систематичне оцінювання, без спрощення і упередження щодо засобів, які застосовано з метою "нанести рішучий удар" проти українських селян.

Документальну аналізу людських втрат України під час Голодомору подає Олег Воловина у статті "Демографічні розміри Голодомору 1932-1933 років в Україні". "Хоча важливо встановити, хоч приблизно, число жертв масового злочину, - пише автор, - точне число не основне. Важне те, що завдяки цілеспрямованій політиці уряду СРСР мільйони невинних людей загинули в жорстокий спосіб". Цю трагедію треба об'єктивно студіювати, задокументовувати фактами та широко публікувати.

Згідно з наведеними обрахунками О. Воловини, в роках 1927-1938 Україна втратила чверть свого населення з 1926 року, тобто біля восьми мільйонів.

Збірку документів про Голодомор-Геноцид в Україні доповнює 11 вибраних документів, що вказують на злочин Кремля в 1932-1933 роках. Про цей злочин переконливо говорять і фрагменти свідчень очевидців Голодомору, які подано під кінець книжки. Вони переконують читача у тому, що обговорюваний злочин Кремля в Україні має всі дані на те, щоб його кваліфікувати як Геноцид проти Українського Народу. Це, незалежно від того, чи це до смаку теперішнім спадкоємцям СРСР, чи ні. Цінну збірку про Голодомор в Україні в 1932-1933 роках доповнює іменний покажчик.

На мою думку, обговорювана збірка була б ще повніша, коли б у ній поміщено ще більше матеріялів про Голодомор, наприклад, дослідження Джеймса Мейса та висновки Конгресової Комісії Голодомору. Збагатила б її також загальна бібліографія матеріялів про страшний злочин Кремля в Україні тощо. Дуже корисними були б ілюстрації про злочин, а їх не важко знайти.

Звичайно, збірка не претендує на висвітлення повноти проблеми, але є ще одним важливим і переконливим свідченням-документом про злочин в Україні, який доповнюватимуть щораз то нові публікації, присвячені боротьбі Кремля проти Українського Народу та стають важливим доповненням до вивчення обговорюваної трагедії 1932-1933 років, що її тепер Уряд України пропонує всім народам світу визнати Геноцидом проти української нації. Було б дуже побажано, щоб збірка Гунчака і Сербина була в кожній американській бібліотеці та в кожній середній і вищій школі. Дуже важливо також, щоб прочитав її кожен американець українського роду.

 

Автор: 

Сторінки

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)