Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 2
Алла Флікінштейн. Перша сотня
Анатолій Анастасьєв. Борозенське - це з-під лемеша
Молода муза. Випуск 3
Микола Братан. Гіркі експромти
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Відбулася III зустріч випускників Щецінської україністики

Зміст

Потреба зустрічі випускників української філології Вчительської Студії в Щеціні (1957-1963) назріла вже давно, тож відчувалось бажання нового з'їзду україністів. Це, тим більше, що перші дві зустрічі відбулися в Щеціні ще в 1984 і 1997 роках.

Третя з черги зустріч відбулася в днях 28-29 червня 2008 року в місцевості Вількаси біля Ґіжицька над озером Нєґоцін. Підготовкою зустрічі займалася трійка магістрів - Михайло Шумада (голова), Петро Коваль і Михайло Галак. Всі вони живуть на терені колишньої Прусії в північно-східній частині Польщі, тож найкраще знають можливості і потреби такої зустрічі на своєму терені. Вони й вибрали тиху та гарну місцевість у районі більшого скупчення українців на польському засланні на Мазурах, щоб для більшости випускників було легше зійтися разом саме тут, а не в Щеціні. Такий вибір був правильний.

Зустріч випускників не легко зорганізувати. Всупереч зусиллям організаторів, вони майже до кінця не знали точно, скільки друзів і подруг приїде. Це, тим більше, що вони вже не молоденькі, як колись. На кожному з нас час залишив свій слід. Такий закон природи. Незалежно від цього, для учасників з'їзду треба замовляти приміщення, харчі та інше...

Якщо україністику закінчило близько сотні (91) студентів (вчилося більше), то з того часу померло 10, про деяких пропав слід і ніхто нічого не знає про їхню долю. Відтоді чимало наших учителів виїхало з Польщі до Америки, Канади та інших країн.

На третю зустріч Щецінських україністів з Канади приїхали Степан Ананевич, Ярослава Демко та Богдан Назарович, а зі США Микола Дупляк і Дмитро Трояновський. Вони їхали найдальше з усіх, щоб побачити друзів бурхливої та небезпечної молодости, але не все їх пізнавали, бо ж люди з часом міняються... Ніхто не стає молодшим.

Одначе, їдучи на зустріч україністів, ми їхали в країну молодости. Людина ж бо літами не молода, але серце і душа в ній молодецькі. Це основне. Побачити когось та ще й пізнати - було великою приємністю. Третя зустріч відбулася у 50-ту річницю першого випуску студентів української філології. Це ж бо півстоліття!

Що значить бути випускником україністики за часів комуністичного режиму в Польщі та в умовах дискримінації українців за те тільки, що вони українці, знає найкраще той, хто з дипломом україніста влаштовувався на педагогічну та іншу працю. Такий диплом немов тризуб лякав тоді і розлючував польських шовіністів на всіх щаблях державної адміністрації, подібно як червоний колір розлючує еспанських биків і вони дико кидаються на нього, щоб потоптати.

Жити українцеві на польському засланні після операції "Вісла" було дуже важко. Нас вважали злочинцями і поводились з нами як із злочинцями, тому вчителям української мови було тим важче. Вони не могли конспіруватись. Їх було всюди видно. Не кожен витримав тиск переслідувань і цькувань непривітного польського середовища та апарату внутрішніх справ, який опікувався українцями. Кожен з учасників зустрічі має про що розповідати з власного досвіду.

Нічліги для учасників зустрічі були зарезервовані у пансіонаті (мотелі) ресторану "Карпа". На нас тут чекали.

Суботнього ранку зустріч почалася спільним сніданком у ресторані "Карпа". Щойно після сніданку голова ініціятивної групи Михайло Шумада офіційно відкриває зустріч і вітає всіх учасників. Окремо представляє наших гостей - д-ра Ярослава Грицков'яна, інж. Михайла Козака, посла Мирона Сича, редактора "Нашого Слова" Степана Мігуса та друзів-україністів із США і Канади.

Згідно з програмою зустрічі, головну (і доволі довгу) доповідь виголосив наш друг - письменник Петро Коваль. Основою доповіді прелеґента була злочинна операція "Вісла" та її незавидні наслідки для української меншини під Польщею. Добре те, що тепер, у демократичній державі, про них можна сміливо говорити та писати.

Гарно вітав учасників зустрічі посол Мирон Сич, називаючи їх щирими патріотами-інтеліґентами, які взяли на себе великі зобов'язання і були організаторами правдивого українського життя на засланні. - Не стидаймося, що ми хотіли незалежности України і за те нас карали, націоналістами звали. А як же можна інакше? - говорив сенатор гарною українською мовою. - Ваша роля ще не закінчилася. Треба боротися з наявним процесом асиміляції, - переконливо підкреслював політик.

Окремо вітав україністів також редактор Степан Мігус. На його думку, їм треба б поставити пам'ятник за їхню працю у важких умовах становлення й розвитку українського шкільництва в Польщі. Це ж бо завдяки їм у Польщі житиме ще наступне покоління українців.

Відповідальний за фінансову підготовку зустрічі Михайло Галак нагадував усім про потребу вміщатися у намічену програму, бо перед нами прогулька кораблем по озері. До речі, прогулька була немов неформальна товариська зустріч: на човні можна було купити пиво та ще дещо. Знайомитись, поговорити, поспівати була велика нагода, бо там, де зійдуться українці, без пісень не обійтися.

Після прогульки по озері, добре смакує обід. Ніде правди діти, обід був смачний та обильний. Такого в Польщі не пам'ятаю. Обслуга також була ввічлива та швидка. Видно, поляки навчилися добре обслуговувати гостей.

Після обіду коротко вітав присутніх автор цієї статті, а відтак прочитав вітання учасникам зустрічі Шецінської україністики від проф. Роксоляни Петрівни Зорівчак зі Львова, яка одною з перших відгукнулася колись на наше прохання про українські книжки, бо ж ми не мали з чого вчитися.

Ярослава Демко з Канади розповідала про свій захист у суді проф. української мови і літератури Володимира Посацького та про негативні для неї наслідки від цього захисту, а інж. М.Козак розказав про працю в напрямі поширення самоосвіти та наладнання співпраці студентів з Те-Ве-Пе (Товариством Суспільної Освіти), у висліді якої щецінські студенти підготовляли доповіді українською мовою на українські теми і виголошували їх по селах для українців.

У дальшому ході програми свою доповідь дочитував Петро Коваль, коротко вітали учасників д-р. Я.Грицков'ян і Фелікс Козаковський, виступали інші друзі.

Суботня програма зустрічі закінчилася пишним бенкетом, що тривав від сьомої години вечора до півночі. Це був не звичайний бенкет, а велика гостина юних духом людей - друзів-однодумців, що їх привела сюди взаємна любов і пошана, спільне минуле і спільна журба про майбутнє українства в Польщі. Оця "молодь" знову помолоділа, розспівалася на всі голоси, тож приємно було почути знаних народних і патріотичних пісень, яких в Америці не співають, а новоприбула з України молодь також їх не знає. Мені здається, що ніде так міцно і щиро та патріотично не співають, як ми співали колись, як зійшлися разом у Польщі. Так тепер співали над далеким від Щеціна мазурським озером, але вже в умовах свободи, бо знали, що нас за це не каратимуть. Я не без причини висловив думку, що на таку зустріч з друзями варто було й з-за океану приїхати.

Після недільного сніданку всі учасники зустрічі поїхали найнятим автобусом до Ґіжицька, щоби взяти участь у Службі Божій і Панахиді за померлих друзів-випускників. Церква зробила на нас приємне вражіння. На церкві - трираменний хрест, а перед церквою фотографуємось біля великого каменя, на якому видніє такий тримовний напис - українською, польською та німецькою мовами: "Греко-католицька церква під покровом Пречистої Тройці в Гіжицьку".

Несподіванкою було те, що наперед повели нас до огрядної церковної залі, у якій ми познайомились з працею найбільшого в Польщі пункту навчання української мови та релігії, що вже 15 років діє у Школі ч. 7 в Ґіжицьку. Цього року вчиться тут 77 учнів. Про працю з українськими дітьми інформувала вчителька Ярослава Кобилко. Цю зустріч формально відкрив Михайло Шумада, а проводив нею голова управи Мазурського Відділу Об'єднання Українців у Польщі Іван Пік. Він і розказав про корисну працю очолюваної ним установи.

У короткій дискусії, що слідувала, забирали слово М.Шумада, П.Коваль, Д.Трояновський, Я.Демко, Б.Назарович, а автор цієї статті привітав усіх педагогів від імени Шкільної Ради в США, яку репрезентує, і побажав учителям і учням цього збірного пункту якнайкращих успіхів.

У церкві було повно народу. Приємно було слухати, як співають усі присутні - по-українському, очевидно. Службу Божу достойно правив молодий священик о. Дмитро Гарасим, ЧСВВ. Слідувала Панахида за померлих випускників Щецінської україністики.

У поворотній дорозі до Вількас, наш автобус зупинився перед домівкою Мазурського Відділу ОУП. Там його голова Іван Пік розказував і про їхнє гарне приміщення, і про свою суспільно-культурну працю. На жаль, якось ніде не видно було ані варшавського "Нашого Слова", ані жодної іншої української газети та книжки. Чому це так?

Після повороту з Ґіжицька, у Вількасах на нас чекали з обідом. Дальшу програму виповнили дискусії. Автор цієї статті запропонував резолюції, які схвалено і доручено доповнити організаторам зустрічі. Були різні пропозиції щодо чергового з'їзду, але не було заперечень, що такі зустрічі україністів потрібні та корисні. Стало на тому, що про місце і час наступної зустрічі рішатимуть її цьогорічні ініціятори.

Незабутня зустріч у Вількасах завершилася вечерею. До нової зустрічі, Друзі та Подруги!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)